Справи про злочини рабів розглядалися, як правило, домашнім судом рабовласника. У раба не було жодних гарантій і жодних прав на захист. Засуджений до смерті, він, за звичаєм, скидався з Тарпейської скелі [10, 37-39].

2.9. Суд і судовий процес

Для з'ясування подальшої історії римської державності і права необхідно приділити певну увагу римському судовому процесу цієї пори - процесу легісакційному (legis actio – сукупність ритуальних і строго формальних дій, жестів і слів, які вчинялися на суді сторонами і магістратом). Це найдавніша римська форма судового розгляду спорів, як вона змальовується законами XII Таблиць.

Процес цей складався з двох стадій: перша називалася ін юре, друга - ін юдіціс. Перша стадія була строго формальною, друга - характеризується вільною процедурою.

В першій стадії позивач і відповідач з’являлись в призначений день на форум до магістрата. Тут, після висловлювання клятв, що виражались у точно визначених для кожного випадку словах, претор якщо ніхто не збивався у вираженні належної, строго визначеної формули, призначав день суду (друга стадія процесу) і встановлював суму грошей, яку та або інша із сторін позивачів винна була внести в касу понтифіків у вигляді застави правоти (II.1.). Найменше порушення формальної сторони процесу розглядалося як втручання богів і спричиняло за собою програш справи. Програш справи вів до програшу застави і таким чином Рим захищав себе від сутяжних.

Для другої стадії процесу претор призначав суддю (із списку кандидатів, затверджених сенатом), день суду і зобов'язував позивачів підкорятися суддівському рішенню. На цьому перша стадія легісакційного процесу завершувалася На його другій стадії суддя вислуховував сторони, свідків, розглядав подані докази, якщо вони були, і виносив рішення. Воно було остаточним, бо ні апеляції, ні касації, стародавнє право Риму не знало. Необхідно також відзначити, що будь-який судовий розгляд повинен був закінчитися того ж дня.

З часом легісакційний процес витісняється простим (безформальним) формулярним процесом, в якому вирішальна роль належить претору, його формулі, колишній юридичною основою для збудження позову і його судового вирішення [11, c. 29-30].

Висновки

У найдавніший період неподільно пануючою правовою системою було квірітське право. Воно відрізнялося сакральним характером, великим ступенем традиційності, зв'язком з квірітськими звичаями і ритуалами, що знайшли своє відображення в Законах XII таблиць. Цивільне право несло на собі сліди свого походження в умовах невеликої землеробської держави. Воно застосовувалося тільки до володіючих римським громадянством осіб і розглядалося як особливий привілей римського громадянина.

Римське право найдавнішого періоду відрізнялося суварістю, формалізмом. Особлива увага була надана врегулюванню відносин, пов'язаних з рухом майна і правом приватної власності, яке розглядалося як повне панування власника над об'єктом права.

Проте община довгий час зберігала право верховного контролю за розпорядженням землею і іншим майном, яке мало сімейний характер.

До III в. до н.е. консервативне за своєю суттю цивільне право стало перетворюватися на певну перешкоду на шляху зростання торгового обороту і прийшло в суперечність з потребами рабовласницької системи, що розвивалась. Проте, римляни не відмінили дію Законів XII таблиць, доповнивши законодавство гнучкішим преторським правом.

Закони ХІІ таблиць – визначне джерело не тільки римського, але й всього континентального права. Від них беруть свій початок більшість галузей та інститутів.

Юридичне значення джерел Римського права полягає в тому, що понятійний та категоріальний апарат, термінологія сучасного права ґрунтуються на ідеях, засадах та визначеннях, розроблених римською класичною юриспруденцією, в тому числі нормами Законів ХІІ таблиць.. Наприклад, такі поняття як договір, зобов'язання, провина, інтерес, збитки, компенсація тощо були досконало опрацьовані ще у Стародавньому Римі у вказаному нормативному акті.

Література

Бирюков Ю.М. Государство и право Древнего Рима. М.: изд-во ВПА, 1969г., с.105.

Бирюков Ю.М. Правовые памятники Древнего мира, М.: изд-во ВПА , 1969г., с.88

Бостан Л. М., Бостан С. К. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник, К., 2004. – 672 с.

Винничук Л. Люди, нравы, и обычаи Древней Греции и Рима, Высшая Школа, М. 1988.

Глиняний В.П. Історія держави і права зарубіжних країн: навч. посіб. / 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Істина, 2005. – 768 с. Ст.. 190-191, 198-207

Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб./ За ред. В.Д.Гончаренка; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого; Н.-д. ін-т держ. будівництва та місцевого самоврядування Акад. правових наук України. - К.: Ін Юре, 2002. - 716 с.

Кузницин А.А. История Древнего Рима. – М.: изд-во Наука 1980 г. , с.205.

Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. / Вид. 3-тє, доповн. – К.: Атака, 2001.

Макарчук В.С. Основи римського приватного права. навчальний посібник для вищих навчальних закладів. К.: Атака. 2000р. 17-19

Мудрак І.Д. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій. Ч. І/ Акад. держ. податкової служби України. - Ірпінь, 2002. - 137 с.

Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права. Курс лекцій. К., Юрінком Інтер. 2000р. 29-31

Підопригора О.А. Римське приватне право. Видання третє перероблене та доповнене. К., 2001р. c. 47-49

Покровський І.А. История римского права. Спб.: 1999р. 196-206

Римське право. Інституції. Видання друге доповнене. Харків, „Одіссей”, 2000р.

Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підруч. для студент. юрид. спец. вищ. закл. освіти.- Х.: Право, 2001.- 415 с.

Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:1994.

Хома Н. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посіб. для студент. вищ. закл. освіти.- Л.; К.: Магнолія плюс: Каравела: Новий