Крім того, передбачене положення, у відповідність до якого у випадку виявлення в правопорушенні ознак злочину, орган, що розглядає справу, передає матеріали прокуророві, органу попереднього слідства чи дізнання.

Для забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи, а також виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення, застосовуються міри забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення (міри процесуального забезпечення). Це: адміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей, вилучення речей і документів.

Найважливішим завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне й об'єктивне з'ясування всіх обставин кожної справи. У статтях 251 і 280 КпАП України визначене приблизне коло обставин, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи. Це — наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його здійсненні, наявність обставин, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність та інші обставини, що мають значення для правильного розв'язання справи. Щоб установити такі обставини, необхідно зібрати і проаналізувати докази.

Під доказами розуміють усі фактичні дані, що використовуються для встановлення обставин юридичної справи відповідно до принципу об'єктивної істини [Додин Е. В. Доказательства в административном процессе. — М.. Юридическая литература. 1973. — С. 45.]. Юридичні докази мають специфічні риси. Насамперед, вони спрямовані на встановлення обставин юридичної справи, тобто вони знаходяться в основі рішень, що приймаються у справі в галузі права. Крім того, це — фактичні дані, тобто тільки ті, що стосуються відомостей про факти [Шкарупа В. К. Доказування та докази в адміністративно-примусовій діяльності органів внутрішніх справ (міліції): Монографія. — К.. Українська академія внутрішніх справ, 1995. — С. 39.].

Проблема юридичних доказів найбільш розроблена в карно-процесуальній, цивільно-процесуальній науці і криміналістиці. Цьому питанню приділялося достатньо уваги також і в адміністративному процесі.

КпАП України містить поняття доказів у справах про адміністративні правопорушення в ст. 251. Це будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його здійсненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Використання доказів нерозривно пов'язане із загальними правилами (принципами) відносності і допустимості. За правилом відносності доказів висновок у справі може ґрунтуватися лише на фактичних даних, тобто на таких, які, маючи зв'язок із фактами предмету доведення, здатні підтвердити існування чи відсутність доказуваних фактів. Відносним є такий доказ, зміст якого відтворює (приблизно, вірогідно) фактичну обставину, що має значення для правильного і швидкого розгляду і розв'язання юридичної справи [Козлов А. С. О концептуальности теории доказательств в юрисдикции ., // Актуальные проблемы теории юридических доказательств: Сб. науч. тр. — Иркутск: Изд-во Иркутс. ун-та. — 1984. — С. 10.]. Відповідність закону джерела одержання фактичних даних і дотримання правил їх збирання і використання утворює властивість доказу, іменовану допустимістю. Таким чином, докази це є сукупність єдності їх змісту і процесуальної форми.

Є. В. Додін включає в правило допустимості доказів два положення. По-перше, тільки ті фактичні дані можуть розглядатися як докази, які отримані у встановленому законом порядку і передбаченими способами, а, по-друге, тільки тоді фактичні дані розглядаються як докази, коли законодавець допускає їхнє використання в якості таких [Додин Е. В. Доказательства в административном процессе. — М.: Юридическая литература, 1973. — С. 47.].

Від доказів як фактичних даних варто відрізняти їхні джерела, що являють собою засоби збереження і передачі інформації. Однак у правовій науці і у практиці докази нерідко розуміються і як сама інформація, і як джерело відомостей [Бахрах Д. М. Административная ответственность граждан в СССР: Учеб. пособ. — Свердловск:: Изд-во Урал, ун-та, 1989. — С. 131.]. Звичайно, розрізняючи дані поняття, не можна, проте, відривати фактичні дані від їхніх процесуальних джерел. Тільки органічна єдність відносних і припустимих фактичних даних і законних джерел, з яких вони отримані, складають докази в справі про адміністративні проступки.

З урахуванням того, що існує велика різноманітність доказів, кожен з яких відіграє певну роль у процесі встановлення істини у справі, формується їхня класифікація. Найчастіше докази підрозділяються на прямі і непрямі, первісні і похідні, обвинувальні і виправдовувальні. Докази можуть бути класифіковані також на особисті і речові. В основу цього розподілу покладена розбіжність видів фактичних даних, механізму їхнього формування і використання. Д. М. Бахрах вважає, що дуже важливим є також групування доказів у залежності від джерела відповідних відомостей. Це: показання, пояснення різних осіб, як правило, учасників провадження (правопорушника, потерпілого, свідків), крім того, це — висновки експертів, думки фахівців [Бахрах Д. М. Административное право: Учебник для вузов. — М.: Изд-во БЕК, 1996.— С. 309—310.]. Специфічним видом доказів у провадженні по справах про адміністративні проступки виступають безпосередні спостереження осіб, уповноважених на складання протоколу про адміністративне правопорушення і на проведення адміністративного розслідування.

Найважливішим джерелом доказів у справах про адміністративні проступки виступає також протокол про здійснення адміністративного правопорушення. У КпАП України детально регламентуються питання, пов'язані зі складанням протоколу про адміністративне правопорушення: вказуються особи, що мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення (ст. 255), зміст протоколу про адміністративне правопорушення (ст. 256), випадки, коли протокол не складається (ст. 258) і т. ін.

На закінчення розгляду проблеми доказів у провадженні у справах про адміністративні проступки слід зазначити, що