існує впевненість у тому, що їх права і законні інтереси порушуються або защемлюються. Отже, виникає суперечка, яка підлягає вирішенню в адміністративно-процесуальному порядку, а діяльність органів державного управління по розв'язанню адміністративних індивідуальних суперечок є юрисдикційною. Це, наприклад, розгляд справ про адміністративні правопорушення, розгляд скарг громадян, накладення мір дисциплінарної відповідальності на державних службовців. Юрисдикційна діяльність носить так би мовити «негативний характер». Так, одним із класичних визначень адміністративного процесу у вузькому розумінні є наступне: «це регламентована законом діяльність по вирішенню суперечок, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, які не знаходяться між собою у відносинах службового підпорядкування, а також по застосуванню заходів адміністративного примусу» [Салищева Н. Г. Административный процесе в СССР. — М.: Юридическая литература, 1964.— С. 16.]. Концепція вузького розуміння адміністративного процесу знаходить відображення в роботах багатьох відомих вчених: А. А. Дьоміна, М. І. Єропкіна, А. П. Клюшніченка, Д. М. Овсянка, М. І. Піскотіна, Н. Г. Саліщевої та ін.
Широке розуміння адміністративного процесу характеризується тим, що в поняття адміністративного процесу включається вся діяльність органів державного управління по застосуванню матеріальних норм, переважно адміністративного права, для вирішення будь-яких індивідуальних управлінських справ. При такому підході до адміністративного процесу рівною мірою відносяться вирішення справ «позитивного» характеру (видача ліцензій, реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності) і розв'язання індивідуальних справ, що носять спірний характер, тобто справ «негативного» плану (розгляд скарг, розгляд справ про адміністративні правопорушення). Означену думку поділяють: Д. М. Бахрах, Є. В. Додін, В. А. Лорія, А. Є. Лунєв, Г. І. Петров, Ю. М. Козлов, В. Д. Сорокін та інші вчені.
При розробці поняття адміністративного процесу радянські вчені прагнули забезпечити законність в діяльності органів державного управління шляхом упорядкування законом їх владних дій і визначення процедури подібних дій при зв'язках влади з громадянином [Демин А. А. Понятие административного процесса и административно-процессуальный кодекс Российской Федерации // Вестник Московского университета. — 1998. — № 4. — С. 19.]. Потрібно зазначити, що таке прагнення не втратило актуальності, оскільки відомо, що наявність добре розвиненого адміністративного процесу характерна для цивілізованих держав, які реально гарантують права і свободи громадян. Це пов'язано, насамперед, з тим, що високий рівень регламентації діяльності державної адміністрації за допомогою процесуальних норм створює ефективні гарантії дотримання прав громадян, оскільки знижує ризик зловживань у сфері державного управління і створює умови для більш простого контролю за законністю кожної (навіть проміжної) дії службовців державного управління.
Необхідно зазначити, що автори, які дотримуються широкого розуміння адміністративного процесу, визнають наявність у ньому і юрисдикційних проваджень і проваджень по розгляду індивідуальних управлінських справ, що не носять спірного характеру, однак межі і структура адміністративного процесу визначаються ними неоднаково.
Уявляється, що широке розуміння адміністративного процесу дає можливість правильно визначити сутність адміністративно-процесуальної діяльності органів державного управління.
Потрібно, крім того, зробити невелику обмовку і вказати на те, що адміністративний процес є формою втілення в життя системи певних адміністративно-правових норм, оскільки даний вид процесу обслуговує всю галузь матеріального адміністративного права шляхом застосування її норм. Однак не всі норми матеріального адміністративного права втілюються в життя за допомогою адміністративного процесу. Таким чином, чіткий правовий порядок реалізації встановлюється для певної частини матеріальних норм адміністративного права. Багато які норми не вимагають наявності чіткого, закріпленого процесуальними нормами, порядку реалізації.
При формулюванні поняття адміністративного процесу, необхідно також зазначити, що при широкому його розумінні, в адміністративний процес включається також порядок здійснення правотворчої діяльності органами державного управління. Як правова форма управлінської діяльності правотворення в значній частині регулюється адміністративно-правовими матеріальними нормами, які встановлюють компетенцію органів управління у сфері видання актів, ієрархію правових актів управління. Однак, порядок підготовки, прийняття, опублікування акту носить характер юридичної процедури і повинен бути врегульований адміністративно-процесуальними нормами.
1.2. Адміністративно-процесуальні норми і адміністративно-процесуальні відносини
Ми вже вказували на те, що матеріальні норми адміністративного права не можуть бути реалізовані хаотично. Як правило, для реалізації більшості матеріальних норм існує певний порядок. Порядок або процедура реалізації норм матеріального адміністративного права встановлюється системою загальнообов'язкових правил, що охороняються державою. Ці правила закріплюються в нормативно-правових актах і виступають як адміністративно-процесуальні норми.
Багато які питання, пов'язані з аналізом адміністративно-процесуальних норм, їх специфіки і класифікацій, вже ставали об'єктом дослідження в спеціальній літературі [Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. — М., 1972. — С. 202—255]. Отримані результати складають досить обширну характеристику адміністративно-процесуальних норм.
Отже, адміністративно-процесуальна норма — це встановлене або санкціоноване державою обов'язкове правило, що регламентує порядок вирішення індивідуальних адміністративних справ, видання правових актів управління, а також інший порядок реалізації матеріальних норм адміністративного права.
Процесуальні норми є особливим різновидом адміністративно-правових норм. Їм властиві всі ознаки, які властиві будь-яким нормам адміністративного права: вони носять вольовий характер, встановлюються або санкціонуються державою, служать певною моделлю поведінки для учасників відповідних управлінських відносин, володіють властивістю формальної визначеності, загальнообов'язковості і у разі їх порушення забезпечуються можливістю державного примусу [Сорокин В. Д. Административно-процессуальное право. — М.: Юридическая литература, 1972. — С. 77—92].
Нарівні із загальними властивостями адміністративно-процесуальні норми мають специфічні особливості.
Передусім, потрібно зазначити, що адміністративно-процесуальні норми стосуються безпосередньо матеріальних норм права, оскільки вони визначають процес застосування останніх [Лория В. А. Административно-процессуальные нормы и их виды //Советское государство и право. — 1974. —№ 11. — С. 27—33]. Своєрідність адміністративно-процесуальних норм полягає, передусім у тому, що вони зумовлені змістом тих матеріально-правових розпоряджень і правовідносин, які вони