В. Д. Сорокін пропонує поділяти також адміністративно-процесуальні норми в залежності від характеру диспозиції на: зобов'язуючі, вповноважуючі, рекомендаційні і заборонні; за колом суб'єктів права на: норми, що встановлюють порядок діяльності органів державного управління та їх підрозділів, норми, що встановлюють порядок діяльності об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій і норми, що встановлюють правила для громадян; за дією у часі на: діючі протягом невизначеного часу і діючі на певний термін; за дією в просторі на: діючі на всій території держави і на території окремої адміністративно-територіальної одиниці [Сорокин В. Д. Административно-процессуальное право. — М.: Юридическая литература, 1972. — С. 90—92.].

Класифікація адміністративно-процесуальних норм може бути здійснена також у міру їх самостійності на:

1) норми, що складають цілісний адміністративно-процесуальний акт;

2) процесуальні норми, що містяться в акті нарівні з матеріальними для реалізації останніх;

3) процесуальні норми, що містяться в тематичних законах (бюджетних, екологічних, податкових та ін.) і що забезпечують реалізацію матеріальних норм даних законів [Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. — М.: Изд. г-на Тихомирова М. Ю., 1998. — С. 737, 738.].

Внаслідок урегулювання управлінських відносин адміністративно-процесуальними нормами виникає новий вид суспільних відносин — адміністративно-процесуальні.

Єдине в юридичній літературі всебічне дослідження адміністративно-процесуальних відносин було зроблене вченим В. Д. Сорокіним ще в 1968 році. Відтоді такими дослідженнями вітчизняна правова наука, на жаль, не займалась.

Процесуально-правові відносини знаходяться у такому ж зв'язку з матеріальними правовідносинами, як процесуальне право з матеріальним правом.

Адміністративно-процесуальні правовідносини являють собою явище вторинне у порівнянні з матеріальними, бо службове призначення процесуальних правовідносин полягає в забезпеченні реалізації матеріальних відносин [Сорокин В. Д. О содержании и видах административно-процессуальных правоотношений // Правоведение. — 1968. — № 2. — С. 51.].

Адміністративно-процесуальні відносини виникають лише для того, щоб реалізувати матеріальні норми, які вимагають застосування, цим і обумовлений їх службовий характер.

Адміністративно-процесуальні правовідносини — врегульовані правом суспільні відносини, які складаються з приводу розв'язання індивідуальних справ у сфері державного управління, а також видання правових актів управління органами виконавчої влади, а в передбачених законом випадках іншими органами.

Адміністративно-процесуальні відносини мають такі основні риси:

а) вони носять управлінський характер; б) реалізовують не тільки юрисдикційний, але й позитивний зміст діяльності органів державного управління в галузі правотворчості та правозастосування; в) є вторинними, похідними у порівнянні з матеріальними правовідносинами [Застрожная О. К. Советский административный процесе: Учеб. пособ. — Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та, 1985. — С. 27.].

Потрібно зазначити, що матеріальні адміністративно-правові відносини статичні, а процесуальні — динамічні, тобто розвиваються у часі і в просторі.

Адміністративно-процесуальні відносини за своєю структурою більш складні. Як правило, у процесуальних відносинах діє більша кількість суб'єктів, тому крім основних процесуальних відносин виникають супутні.

Відмінності між матеріальними і процесуальними адміністративними правовідносинами полягають, крім іншого, в умовах їх виникнення. Такими умовами є:

1. Наявність норми права, що передбачає можливість виникнення таких правовідносин.

2. Наявність правосуб'єктності учасників цих правовіднсин.

3. Наявність юридичного факту, що породжує правовідносини.

Для виникнення ж процесуальних адміністративно-правових відносин цих трьох умов недостатньо. Необхідна ще одна — наявність адміністративно-процесуальної норми. Таким чином, для виникнення адміністративно-процесуальних правовідносин необхідні такі умови:

1. Наявність матеріальної адміністративно-правової норми.

2. Наявність адміністративно-процесуальної норми.

3. Правосуб'єктність учасників правовідносин.

4. Наявність юридичного факту.

Зазначимо, що юридичним фактом у цьому випадку будуть виступати матеріальні адміністративно-правові відносини.

Адміністративно-процесуальні правовідносини можуть бути класифіковані за різними підставами, зокрема, по співвідношенню прав і обов'язків учасників правовідносин. За таким критерієм вони поділяються на: горизонтальні адміністративно-процесуальні відносини, що виникають між суб'єктами, не підлеглими один одному, що знаходяться на одному і тому ж правовому рівні; вертикальні адміністративно-процесуальні відносини, що виникають між взаємно підлеглими суб'єктами; діагональні адміністративно-процесуальні відносини мають риси схожості з вертикальними, складаються між вище- і нижчестояшими суб'єктами, що входять до різних систем органів управління.

Аналогічно як адміністративно-процесуальні норми, адміністративно-процесуальні відносини можуть поділятися за змістом на адміністративно-процедурні процесуальні правовідносини і адміністративно-юрисдикційні процесуальні правовідносини.

Розподіл адміністративно-процесуальних правовідносин проводиться також в залежності від видів адміністративних проваджень.

На закінчення потрібно зазначити, що питання про подальше дослідження суті адміністративно-процесуальних норм і відносин набуває важливого теоретичного і практичного значення. У проекті Концепції реформи адміністративного права України особлива увага приділяється необхідності розвитку і вдосконалення адміністративно-процесуальних норм, що регламентує «позитивну» управлінську діяльність.

Дослідження проблеми адміністративно-процесуальних норм вже дозволяють зробити певні узагальнення. Так, вчені відмічають вторинність, похідність процесуальних норм по відношенню до матеріальних, їх організаційно-процедурний, управлінський характер, особливе коло суб'єктів прийняття і застосування норм адміністративно-процесуального права. Однак цей аналіз відображає переважно формально-юридичну характеристику норм. Завдання полягає тепер у тому, щоб на підставі подальших досліджень виробити пропозиції щодо вдосконалення змісту і форми процесуальних норм, які були б адекватні суті самих управлінських правозастосовчих відносин.

1.3. Принципи адміністративного процесу

При визначенні системи принципів, на яких базується адміністративний процес, потрібно врахувати, що останній являє собою єдність управлінської і спеціальної юридичної процесуальної діяльності. Отже, адміністративний процес засновується на принципах, що становлять дві відносно самостійні групи. Першу складають принципи, властиві адміністративному процесу саме, як юридичній процесуальній діяльності, другу — принципи, властиві державному управлінню і такі, що знайшли своє відображення в адміністративному процесі [Сорокин В. Д. Административно-процессуальное право. — М.: Юридическая литература, 1972. — С. 136].

Традиційно, в системі принципів, властивих адміністративному процесу, як різновиду юридичного процесу, виділяють принцип законності. Даний принцип, заломлюючись