в адміністративному процесі, знаходить своє відображення, насамперед, в діяльності органів державного управління та їх посадових осіб. Саме ці суб'єкти займають лідируюче положення в адміністративному процесі і від їх діяльності залежить нормальний хід адміністративного процесу, обсяг і рівень реалізації прав і свобод громадян у сфері державного управління. Адміністративний процес — це діяльність, яка повинна здійснюватися в суто правових формах на основі специфічних процесуальних норм. Принцип законності пред'являє вимоги до всіх учасників адміністративного процесу дотримуватись законів та підзаконних актів, що містять такі процесуальні норми, і виконувати їх. Природно, що подібна вимога пред'являється до громадян, а також до інших індивідуальних і колективних суб'єктів адміністративного процесу. Часто, складність реалізації даного принципу на практиці полягає в тому, що в законодавстві міститься велика кількість прогалин, що стосуються безпосередньо саме адміністративно-процесуальної діяльності. Наприклад, у провадженні в справах про адміністративні правопорушення не регламентована процедура розгляду клопотання учасників провадження; в дисциплінарних провадженнях з адміністративного права не вказуються реквізити рішення, що виноситься по справі і т. ін. Отже, за відсутності необхідних положень законодавства дотримання їх уявляється неможливим.
Реалізація принципу гласності в адміністративному процесі дає можливість фізичним і юридичним особам знайомитися з усіма рішеннями по індивідуальних управлінських справах, а також з адміністративно-правовими актами, що приймаються органами державного управління. На жаль, не можна не погодитися з вченими, які ставлять під сумнів реальність втілення даного принципу на практиці [Серегин А. В. Советский общественный порядок и административно-правовые средства его укрепления. — М.: Юридическая литература, 1975. — С. 144—145]. На наш погляд, актуальність даного принципу полягає в тому, що в ході адміністративного процесу громадяни, підприємства, установи і організації повинні мати можливість оперативно отримувати чітку інформацію про долю індивідуальної управлінської справи, про її хід, стадію, на якій вона знаходиться в даний момент, осіб, які беруть безпосередню участь в її розгляді і про перспективи її розв'язання. Значення даного принципу в адміністративному процесі складно переоцінити, оскільки учасники адміністративного процесу часто стикаються з повною відсутністю інформації по власній справі або небажанням таку інформацію надавати. Така ситуація закономірно призводить до розгубленості сторони, яка відчуває дефіцит інформації і, як наслідок, до неможливості нею реалізовувати свої законні інтереси, права і свободи.
Принцип охорони інтересів держави і особистості втілюється в обов'язок будь-якого органу або посадової особи, що розглядає справу, забезпечити послідовне і повне врахування інтересів держави і особистості, створити всі умови для належного використання всіма учасниками процесу своїх прав і законних інтересів (оперативне і повне інформування учасників процесу з усіх питань, можливість користуватися послугами адвоката тощо). При дотриманні даного принципу уявляється дуже важливим досягти гармонії, розумного балансу інтересів держави і особистості, які в кожному конкретному випадку можуть не співпадати. Таким чином, орган або особа, які розглядають справу, повинні знайти таке розв'язання проблеми, за якого сторони зможуть максимально реалізувати свої права з використанням доступних засобів.
Принцип матеріальної істини, передусім, адресований державним органам і посадовим особам, що розв'язують справу по суті. Саме на них покладається обов'язок використати всі можливості для залучення доказів, що стосуються справи, правильно оцінити докази і ухвалити обґрунтоване і об'єктивне рішення.
Наступним принципом адміністративного процесу потрібно назвати принцип рівності сторін в адміністративному процесі перед законом. Законом регламентується адміністративно-процесуальний статус сторін в адміністративному процесі, більш або менш чітко встановлюються їх процесуальні права, обов'язки і повноваження. Таким чином, законом певною мірою регламентуються, дії як владних, так і інших суб'єктів адміністративного процесу. Хотілося б зазначити, що даний принцип не означає рівності сторін між собою, оскільки одна із сторін адміністративного процесу може виступати носієм певних державно-владних повноважень, а інша може їх не мати.
Принцип оперативності і економічності вельми характерний для адміністративного процесу. Він спрямований на таку організацію процесу, яка, не вимагаючи великих матеріальних витрат, забезпечувала б його швидкість. Враховуючи, що адміністративні справи часто менш складні, наприклад, карні, а також вимагають найшвидшого розв'язання, терміни, що встановлюються законодавством для вирішення індивідуальних адміністративних справ, як правило, невеликі. Даний принцип може впливати на адміністративний процес як позитивно, так і негативно. Швидкість, безсумнівно, дає можливість не затягувати адміністративний процес і зайво його не формалізувати, однак поєднання швидкості і якості процесу можливе лише за дуже високого рівня професіоналізму органів і осіб, що розглядають та розв'язують справу.
До другої групи принципів адміністративного процесу, що характеризують його як різновид управлінської діяльності, також відносять ряд принципів. Принцип диференціації і фіксування функцій виражається в тому, що між різними органами і посадовими особами розділяються і закріплюються адміністративно-процесуальні повноваження з підготовки і видання актів або розв'язання індивідуальних управлінських справ. Можна говорити про певну міру спеціалізації, за якої окремі органи і службовці, виконуючи ряд однотипних функцій в адміністративному процесі, набувають високого рівня професіоналізму, оперативності і компетентності, а також несуть відповідальність за свою ділянку роботи. Дотримання цього принципу має свої позитивні і негативні моменти [Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В. Ківалова. — Одеса: Юридична література, 2003. — 896с. ст. 252].
Одним з найважливіших принципів державного управління, який можна сміливо віднести і до принципів адміністративного процесу, є принципи персоналізації відповідальності і відповідальності за неприйняття рішення. В управлінській діяльності нерідко складається ситуація, за якої вельми складно виявити дійсних винуватців порушень прав, свобод і законних інтересів індивідуальних і колективних суб'єктів адміністративного процесу, а також осіб, що допустили