Принцип відповідальності за неприйняття рішення покликаний максимально скоротити терміни розгляду справ і усунути тяганину в адміністративному процесі. Крім того, він спрямований проти небажання державних та інших службовців брати на себе відповідальність при розгляді індивідуальних адміністративних справ і прийнятті правових актів управління.

Крім вказаних, в спеціальній літературі виділяють ще ряд інших принципів адміністративного процесу, таких як принцип здійснення процесу національною мовою, принцип незалежності у прийнятті рішень, принцип компетентності і т. ін.

1.4. Структура адміністративного процесу

Адміністративний процес має складну структуру, яка ще недостатньо досліджена і викликає бурхливі спори вчених. Труднощі при вирішенні вказаного питання, виникають, насамперед, через нерозробленість багатьох питань цього виду процесуальної діяльності, а також у зв'язку з широким обсягом адміністративного процесу, що охоплює всі сфери управлінської діяльності, дуже різноманітні і численні категорії індивідуально-конкретних справ [Коренев А. П. Кодификация советского административного права. — М.: Юридическая литература, 1970, С. 68—69]. Враховуючи велику різноманітність адміністративно-процесуальної діяльності, в ході якої вирішуються різні індивідуальні управлінські справи, виникає насущна необхідність упорядкування адміністративного процесу, виділення в ньому стрункої і логічної структури [Застрожная О. К. Советский административный процесс: Учеб. пособ. — Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та, 1985. — С. 36-45.]. Крім того, найважливішою проблемою сучасного розвитку адміністративного права і процесу, є кодифікація адміністративно-процесуальних норм, яка також безпосередньо пов'язана з дослідженням структури адміністративного процесу. Розв'язання цієї проблеми дозволить виявити і закріпити специфіку адміністративно-процесуального регулювання вирішення всіх видів індивідуальних управлінських справ.

Базовим елементом структури адміністративного процесу є адміністративне провадження. Загальні положення юридичного процесу дозволяють визначитися з поняттям процесуального провадження. Узагальнення законодавства, що закріплює процесуальні провадження як елементи юридичного процесу, а також врахування висловлювань ряду вчених-процесуалістів дозволяє авторам монографії «Теорія юридичного процесу» запропонувати наступне визначення процесуального провадження. «Це — головний елемент юридичного процесу, що являє собою системне утворення, комплекс взаємопов'язаних і взаємообумовлених процесуальних дій, які: а) утворюють певну сукупність процесуальних правовідносин, відмінних предметною характеристикою і пов'язаністю з відповідними матеріальними правовідносинами; б) викликають потреби встановлення, доведення, а також обґрунтування всіх обставин і фактичних даних юридичної справи, що розглядається; в) зумовлюють необхідність закріплення, офіційного оформлення отриманих процесуальних результатів у відповідних актах-документах» [Теория юридического процесса / Под общей ред. проф. В. М. Горшенева. — Харьков: Издат. объед. «Вища школа», 1985. — С. 90.]. Таким чином, на думку вчених, будь-яке процесуальне провадження містить три компоненти: процесуальні правовідносини, процесуальне доведення і процесуальні акти-доку-менти [Погребной И. М. Общее понятие процессуального производства // Процессуальные вопросы повышения эффективности правового регулирования социалистических общественных отношений. — Ярославль: Яросл. гос. ун-тет. — 1981. —С. 19—20.]. Всі вказані положення цілком застосовні і до адміністративного провадження, яке являє собою нормативно врегульований комплекс взаємопов'язаних і взаємообумовлених процесуальних дій повноважних суб'єктів із розгляду і розв'язання індивідуальних управлінських справ і прийняття адміністративно-правових актів.

Кількість адміністративних проваджень величезна, крім того, постійно з'являються нові провадження. Це пов'язано з тим, що у сфері державного управління безперервно виникають нові суспільні відносини, які вимагають свого нормативного як матеріального, так і процесуального закріплення. Таким чином, перелік індивідуальних управлінських справ постійно поповнюється, порядок розв'язання багатьох з них оформляється адміністративно-процесуальними нормами і, отже, збільшується кількість адміністративних проваджень.

З приводу співвідношення адміністративного провадження і адміністративного процесу в юридичній літературі висловлюються різні точки зору [Салищева Н. Г. Административный процесе в СССР. — М.: Юридическая литература, 1964. — С. 8—10]. Однак, на наш погляд, логічно буде вважати, що адміністративне провадження і адміністративний процес співвідносяться як частина і ціле. Адміністративний процес включає безліч адміністративних проваджень, побудова яких в певному порядку і складає його структуру.

Визначальною у розв'язанні питання про структуру адміністративного процесу, є, передусім, позиція кожного вченого з приводу поняття і меж адміністративного процесу. Прихильники вузького розуміння адміністративного процесу уявляють його структуру як перелік проваджень з вирішення суперечок і застосування заходів примусу у сфері державного управління. Прихильники широкого тлумачення включають в структуру процесу і позитивні, і юрисдикційні провадження [Административное право: Учебник / Под ред. Ю. М. Козлова, Л. Л. Попова. — М.: Юристъ, 1999. — С. 386.].

Один із варіантів найбільш укрупненої структури адміністративного процесу розробив відомий теоретик адміністративного процесу — В. Д. Сорокін. Він виділяє в структурі адміністративного процесу дві групи адміністративних проваджень. У першу входить провадження по прийняттю нормативних актів державного управління, а в другу — провадження по індивідуально-конкретних справах [Сорокин В. Д. Административно-процессуальное право. — М.: Юридическая литература, 1972. — С. 149—150.]. Структура адміністративного процесу складається з двох частин і на думку інших авторів. Так, виділяють адміністративно-процедурну частину адміністративного процесу (сукупність адміністративно-процедурних проваджень) і адміністративно-юрисдикційну його частину (сукупність адміністративно-юрисдикційних проваджень) [Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Административное право Российской Федерации: Учебник. — М.: Зерцало, 1998. — С. 319.]. На думку В. К. Колпакова, найбільш доцільним потрібно визнати виділення в структурі адміністративного процесу нормотворчих, засновницьких і правозастосовчих проваджень [Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — С. 328—330.].

У проекті Концепції реформи адміністративного права України міститься наступна класифікація адміністративних проваджень: по-перше, це адміністративні провадження, що здійснюються у сфері здійснення судами адміністративної юрисдикції. Це — провадження