По-друге, це адміністративні провадження, що здійснюються органами виконавчої влади. Вони також поділяються на дві групи — юрисдикційні по справах: про адміністративні проступки; про видворення за межі України іноземців; про адміністративне оскарження; про відшкодування шкоди, завданої громадянину певними видами державних органів; про дисциплінарні проступки за нормами адміністративного права та управлінські щодо: видачі спеціальних дозволів, ліцензій на здійснення окремих видів діяльності; реєстрації певних суб'єктів або видів діяльності; видачі сертифікатів; здійснення контрольно-наглядової діяльності органами виконавчої влади; виконання правил дозвільної системи; розгляду заяв і пропозицій громадян органами виконавчої влади; проведення атестації.

Крім зазначених видів адміністративних проваджень, до змісту адміністративного процесу, а, отже, до сфери адміністративно-процесуального законодавства автори Концепції включають певні загальні адміністративні процедури, що здійснюються всіма органами виконавчої влади в межах наданих їм повноважень і не мають прив'язки до вирішення конкретно визначених справ. Як зазначається у Концепції, серед адміністративних процедур, які властиві органам виконавчої влади всіх рівнів, вирішальне значення мають процедури підготовки і прийняття управлінських рішень.

Визнаючи відсутність єдиної точки зору з проблеми структури адміністративного процесу, необхідно все ж обрати певну конструкцію, яка дозволить найбільш оптимально згрупувати адміністративні провадження в структурі адміністративного процесу. При такому підході, адміністративний процес поділяється на три відносно самостійні частини у залежності від змісту індивідуальних управлінських справ, що розв'язуються органами державного управління: процес адміністративної правотворчості, правонадільний (оперативно-розпорядчий) процес і адміністративно-юрисдикційний процес.

До процесу адміністративної правотворчості можна включити два основних адміністративних провадження:

провадження по виданню органами державного управління нормативних адміністративно-правових актів;

провадження по виданню органами державного управління індивідуальних адміністративно-правових актів.

Процес адміністративної правотворчості також включає адміністративні провадження, що підлягають класифікації і за іншими ознаками:

провадження по прийняттю адміністративних актів різними органами виконавчої влади (вищим, центральним, місцевим);

провадження по прийняттю правових адміністративних актів колегіально і одноосібно тощо.

У адміністративно-правонадільний процес (друга назва якого — оперативно-розпорядчий, на наш погляд, краще відображує специфіку проваджень, що в нього входять) можуть бути включені наступні провадження:

з комплектування особистого складу державних органів, установ і організацій, а також Збройних Сил (прийом на державну службу, призов на військову службу та ін.);

дозвільні провадження (по видачі дозволів на придбання, зберігання і носіння зброї, по видачі прав на полювання, управління транспортними засобами тощо.);

відособлено можна виділити ліцензійні провадження (по видачі ліцензій на здійснення певного виду діяльності);

провадження з легалізації юридичних осіб (реєстраційні провадження);

заохочувальне провадження;

з приватизації майна;

з отримання пільг і субсидій і багато інших.

Трохи детальніше потрібно зупинитися на характеристиці адміністративно-юрисдикційного процесу. Адміністративно-юрисдикційний процес має своїм джерелом виникаючі у сфері державного управління специфічні спори між сторонами управлінських суспільних відносин, врегульовані нормами адміністративного права. Юридична природа таких правових суперечок ще повністю не досліджена. У багатьох випадках адміністративно-правові спори виникають з ініціативи керованої сторони, що відчуває на собі керуючий вплив того або іншого суб'єкта виконавчої влади і вважає цей вплив дефектним. Так, рішення органів юстиції, що містить відмову в реєстрації, може бути оскаржене громадською або релігійною організацією в суді. Подібні ситуації виникають також у разі видання органами виконавчої влади дефектного індивідуального акту управління. Спори, звичайно, можуть виникати і з ініціативи керуючої сторони (наприклад, при збудженні справи про притягнення громадянина до адміністративної відповідальності, про залучення державного службовця до дисциплінарної відповідальності тощо). Спори можуть виникати, і досить часто виникають, між різними суб'єктами управління, які знаходяться на одному, або на різних організаційних рівнях. При цьому, ініціатором суперечки можуть бути як одна із сторін, так і обидві відразу. Ініціаторами адміністративно-правової суперечки можуть виступити також і спеціальні правоохоронні органи, наприклад, у разі опротестування прокуратурою актів або дій органів виконавчої влади [Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В. Ківалова. — Одеса: Юридична література, 2003. — 896с. ст. 257-258].

У найбільш загальному вигляді спір постає як вияв об'єктивних або суб'єктивних протиріч, які виражаються у протиборстві сторін, кожна з яких переслідує свої цілі, що суперечать і взаємно виключають одна одну [Хаманева Н. Ю. Теоретические проблемы административно-правового спора // Государство и право. — 1998. — №12. — С. 30.]. Таким чином, кожна із сторін зацікавлена у вирішенні суперечки на свою користь. У адміністративно-правовому спорі однією із сторін завжди виступає орган виконавчої влади або інший орган державного управління.

При розгляді суперечки в адміністративному порядку часто виникають ускладнення, що негативно позначається на всебічному розгляді справи.

В основі адміністративно-правових суперечок, в процесі яких поведінка сторін, що сперечаються, здійснюється з правових позицій, лежать індивідуальні управлінські справи. Цим підкреслюється належність адміністративно-юрисдикційного процесу до адміністративного процесу взагалі. Однак, зміст адміністративно-юрисдикційного процесу складає розгляд не будь-яких, а лише спірних індивідуальних управлінських справ.

Адміністративно-правові спори повинні розв'язуватись у певному порядку. Цей порядок встановлюється адміністративно-процесуальними нормами, яких зараз, на жаль, явно бракує.

Адміністративно-юрисдикційний процес спрямований, головним чином, на правоохоронну. Отже, передусім цей процес покликаний захищати адміністративно-правові відносини, однак, служить також захисту багатьох інших правовідносин: фінансових, трудових, земельних, екологічних.

Адміністративно-юрисдикційний процес, як і вищезгадані частини адміністративного процесу, знаходить своє відображення в різних провадженнях, своєрідність, призначення, коло суб'єктів, терміни і цілі