Процесуальна правоздатність тісно пов'язана з адміністративною і є похідною від неї.

Правоздатність узагалі й адміністративна зокрема — це право на права». У цьому плані адміністративно-процесуальна правоздатність є «правом на реалізацію прав».

Адміністративно-процесуальна правоздатність зазвичай пов'язана з реалізацією процесуальних прав громадян у конкретних правовідносинах. Проте низка адміністративно-процесуальних прав закріплена безпосередньо в джерелах права, безвідносно до конкретних правовідносин (як приклад, право звернення до органів виконавчої влади за сприянням у реалізації суб’єктивних прав). Реалізуючись згідно з волевиявленням громадянина, вони породжують певні правовідносини. У свою чергу, з виникненням правовідносин у громадянина з'являються процесуальні права. Так, у зв’язку із зверненням в орган виконавчої впади у громадянина виникає право на оскарження ухваленого щодо звернення рішення. Отже, виникнення адміністративно-процесуальних правовідносин породжує як окремі процесуальні права й обов'язки громадянина, так і комплекси таких прав та обов'язків. Існування таких прав і обов'язків та їх комплексів зумовлено специфічним станом громадянина, а в юрисдикційних адміністративних провадженнях — конкретними обставинами й умовами (наприклад, учинення адміністративної провини і притягнення у зв'язку з цим до адміністративної відповідальності). Конкретні обставини можуть виступати таким фактором і в неюрисдикційних провадженнях [9, c. 523].

Наявність такого важливого елемента адміністративно-процесуального статусу громадянина, як адміністративно-процесуальна дієздатність, дозволяє розглядати його як логічно завершену конструкцію.

Адміністративно-процесуальна дієздатність — це опосередкована нормами адміністративно-процесуального права здатність громадян реалізовувати, виконувати й набувати своїми діями права й обов'язки адміністративно-процесуального характеру при здійсненні адміністративно-процесуальної діяльності у конкретних адміністративних справах.

Громадяни як суб’єкти адміністративного процесу наділені адміністративно-процесуальною дієздатністю, проте чіткого визначення цієї категорії не дала, обмежившись зауваженням, що адміністративно-процесуальна дієздатність виявляється у фактичному застосуванні низки процесуальних прав

Згідно з загальним правилом адміністративна й адміністративно-процесуальна дієздатність громадян настає з досягненням ними 18-річного віку. Проте не виключено, що вона можлива вже з початку навчання в школі, адже учень вступає в конкретні правовідносини з школою, у зв'язку з чим на нього покладаються певні обов'язки — дотримуватися громадського порядку й навчальної дисципліни.

У більшому обсязі адміністративно-процесуальна дієздатність виникає з 16-річного віку, оскільки істотно розширюється сфера адміністративно-процесуальних правовідносин. Громадяни вступають у такі відносини у зв'язку з одержанням паспорта, виконанням трудових функцій, а також якщо стають учасниками провадження у справах про адміністративні правопорушення і т. ін.

Отже, цілком доречним є виділення категорій повної і часткової адміністративно-процесуальної дієздатності громадянина.

Адміністративно-процесуальний статус громадян складається з адміністративно-процесуальних прав і обов'язків.

Адміністративно-процесуальні права належать до виду суб'єктивних прав громадян. Через механізм суб'єктивних прав реалізується ширша за змістом категорія прав людини та громадянина.

Адміністративно-процесуальні права громадян можуть бути поділені на такі групи:

а) права, пов'язані з можливістю порушення адміністративного процесу з ініціативи громадянина. Зокрема, до таких прав можна віднести право на одержання конкретної інформації в компетентних органах, право на подання заяви тощо;

б) права, пов'язані з поінформованістю громадянина про причини та цілі залучення його до сфери адміністративного процесу, порушеного з ініціативи інших суб'єктів. Зокрема, це права на ознайомлення з матеріалами справи, на отримання роз'яснення підстав застосування до нього примусових чи адміністративно-попереджувальних заходів;

в) права, які дозволяють громадянину впливати на хід і результати адміністративного процесу. Як найчисленніша група, адміністративно-процесуальні права найбільш повно закріплені законодавцем, хоча більшою мірою це стосується юрисдикційних проваджень. Наприклад, права давати пояснення, представляти докази, заявляти клопотання і т. ін.;

г) права, пов'язані з можливістю оскарження громадянином дій і рішень компетентних органів та посадових осіб [19, c. 77-78].

Адміністративно-процесуальні свободи. Одним із найважливіших спеціальних правових питань є питання про юридичні свободи громадян. Свобода є право робити все, що дозволено законами.

Адміністративно-процесуальні обов'язки громадян є найважливішою складовою їхнього правового статусу. Вони тісно пов'язані з суб'єктивними правами громадян, проте є самостійною правовою категорією.

З урахуванням тієї обставини, що адміністративно-процесуальні обов'язки можуть установлюватися не тільки державою, її органами, а й іншими уповноваженими на те суб'єктами, видається правильним таке їх визначення.

Адміністративно-процесуальні обов'язки — це встановлювана державою, органами місцевого самоврядування, а у визначених законодавством випадках — й іншими суб'єктами фіксована в джерелах адміністративно-процесуального права міра необхідної, належної поведінки громадян в інтересах держави, суспільства й особистих інтересів громадян.

Отже, адміністративно-процесуальний статус громадянина, який включає в себе адміністративно-процесуальні права, адміністративно-процесуальну правоздатність, адміністративно-процесуальну дієздатність, адміністративно-процесуальні свободи, адміністративно-процесуальні обов'язки й адміністративно-процесуальні законні інтереси, завдяки такій структурі і кожній її складовій дозволяє йому реалізувати норми матеріального права — адміністративного, фінансового, екологічного тощо, а державі — забезпечувати виконання покладених на громадянина обов'язків.

3. СУБ’ЄКТИ ЗДІЙСНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються:

адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;

районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними, районними в містах комісіями в справах неповнолітніх;

районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями);

органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком віднесених цим Кодексом до відання інших органів (посадових осіб) [8, c. 407].

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад, судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів, органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші уповноважені органи (пункт 5 статті 213 КпАП України) розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені цим Кодексом до їх відання. посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов'язків.

Адміністративні