Отже, прокурорський нагляд був і залишається найважливішою гарантією охорони прав громадян, підтримки режиму законності в державі.

У правовій державі, де всім громадянам мають бути гарантовані найширші права і свободи, прокурорський нагляд разом з іншими юридичними гарантіями доповнює і підсилює загальну системи гарантій прав і свобод людини й громадянина'. Ця обставина актуалізує розв'язання питання про співвідношення і координацію діяльності прокуратури та інших елементів правового механізму забезпечення законності, 5 насамперед суду [16, c. 16.].

Уведення в судову систему України адміністративних судів неминуче викликає необхідність розв'язання питання про місце й роль прокурора при здійсненні правосуддя у адміністративних справах. Відсутність конкретної практики діяльності адміністративних судів значно ускладнює однозначну характеристику можливостей прокурорського нагляду в цьому плані. Безсумнівно лише одне — як суб'єкт адміністративно-процесуальної діяльності прокурор має стати постаттю, наділеною достатнім арсеналом процесуальних засобів, які дозволяють йому займати активну позицію щодо підтримки режиму законності на всіх стадіях процесу. Це насамперед стосується можливості порушувати провадження в адміністративному суді. На стадії розгляду справи прокурор повинен мати право бути присутнім при розгляді справи, заявляти клопотання, викладати свою позицію з питань, що виникають у ході розгляду справи, в тому числі щодо ухваленого в справі рішення.

У ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» йдеться, що при здійсненні нагляду за виконанням законів прокурори не повинні підміняти органи відомчого управління і контролю. Дійсно, маючи інформацію про порушення вимог закону, прокурори, в першу чергу, повинні порушити питання про проведення перевірок. Але у випадку, якщо органи та їх посадові особи сприяють протиправній діяльності або потурають правопорушникам, не застосовують необхідних заходів, прокурор зобов'язаний сам провести перевірку й застосувати заходи прокурорського реагування для відновлення законності і притягнення винних до юридичної відповідальності.

ВИСНОВОК

Отже, суб'єкти адміністративного процесу — це учасники адміністративного процесу, які реалізують у ході адміністративно-процесуальної діяльності свій процесуальний статус з метою захисту прав і законних інтересів своїх або осіб, колективів чи організацій, які вони репрезентують, та з метою сприяння здійсненню процесу, а також лідируючі суб'єкти, в обов'язки яких уходить ведення процесу та ухвалення на державно-владних підставах рішення в справі.

До суб'єктів адміністративного процесу належать:—

державні органи;—

адміністрація підприємств, установ і організацій;—

посадові особи державних органів;—

суди (судді);—

об'єднання громадян, органи місцевого самоврядування, їх органи й посадові особи;—

власники, їх представники й уповноважені,—

соціальні індивіди: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства.

Специфічне місце у структурі суб’єктів адміністративного процесу належить органам внутрішніх справ (міліції). Найважливішим напрямом її роботи є адміністративна діяльність, у процесі якої її працівники, апарати та служби керуються нормами адміністративного права, вступають у різноманітні правовідносини, в тому числі й адміністративно-процесуальні, з громадянами, підприємствами, установами, організаціями, державними органами та посадовими особами.

Невід’ємною частиною адміністративного процесу є також нагляд прокуратури за законністю правових актів державних органів та їх посадових осіб.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 26 червня 1996 р. за № 254К - 96 ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141.

Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 747-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2005, N 35-36, № 37, ст.446.

Кодекс України про адміністративні правопорушення 7 грудня 1984 року № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до № 51, ст.1122.

Митний кодекс України від 11 липня 2002 року № 92-IV. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, № 38-39, ст.288.

Закон України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 47, ст.256.

Закон України “Про міліцію”

Закону України "Про прокуратуру"

Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 528 с.

Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В. Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. – 896с.

Бахрах Д. А. Субъекты советского административного права // Субъекты советского административного права. – Свердловск, 1985. – С. 11

Бахрах Д. Я. Административное право. – М., 1993. – С. 20-22.

Калаянов Д. П. Административно-юрисдикционная деятельность органов внутренних дел. – Одесса, 1998. С. 72

Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.

Концепция административной реформы в Украине. – К., 1998. – С. 46.

Масленников М.Я. Административно-юрисдикционный процесс. – Воронеж, 1990.

Мурашин Г А. Защита прав граждан органами прокуратуры / Закон Украины «О прокуратуре» теория и практика его применения. Тезисы докладов и науч. сообщений Респ. науч -практ. конф. – Харьков, 1992. – С. 16.

Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 528 с.

Разин Л. М. Советское государство как субъект административно-правовых отношений // Субъекты советского административного права. – Свердловск, 1985. – С. 21.

Сорокин В. Д. Административно-процессуальное право. – М.: Юридическая литература, 1972. – С. 77-78.

Якимов А.Ю. Административно-юрисдикционный процесс и административно-юрисдикционное производство // Государство и право. – 1999. – №3. – С. 24-25.

Якуба О. М Советское административное право. – К., 1975. – С. 53.

Ямпопъская Ц. А. Субъекты советского административного права. Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – М., 1958. – С. 10.