Поняття та джерела доказів

ПЛАН

Стр.

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ ........4

РОЗДІЛ 2. ДЖЕРЕЛА ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ ........8

2.1. Поняття джерела доказу ........8

2.2. Показання свідків як джерело доказів 10

2.3. Показання потерпілого 14

2.4. Показання підозрюваного та обвинуваченого 16

2.5. Речові джерела доказів 18

2.6. Висновок експерта як джерело доказів у кримінальному процесі України 23

2.7. Протоколи слідчих і судових дій, інші документи як джерела доказів.............................................................................. ......26

ВИСНОВОК 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 35

ВСТУП

Для розкриття злочину, викриття винного, його справедливого покарання, а також для того, щоб не допустити притягнення до кримінальної відповідальності невинних, при провадженні кожній кримінальній справі необхідно правильно з'ясувати всі істотні для вирішення справи обставини. Задачі кримінального процесу можуть бути виконані тільки тоді, коли органи досудового слідства і суд встановлять істину у кримінальній справі. Значення джерел доказів полягає в тому, що вони забезпечують необхідний рівень істинності відомостей, що містяться в них. Тільки за їх допомогою можливо як попереднє, так і судове встановлення вини особи в здійсненні злочину. Шляхом дослідження їх в кримінальному процесі встановлюється істина.

Проблемам джерел доказів присвячено багато досліджень вчених. Злочин як суспільно-небезпечне діяння відображається в навколишньому світі, залишаючи сліди, як на матеріальних предметах, так і в свідомості людей. Використовуючи ці сліди, органи попереднього розслідування і суд з'ясовують обставини здійснення злочину. У процесі доказування уповноважені на те державні органи і посадовці за участю інших суб'єктів процесу збирають, перевіряють і оцінюють джерела доказів для того, щоб правильно з'ясувати обставини вчинення злочину.

Наукова класифікація джерел доказів має велике наукове і особливо практичне значення. Вона проводиться за різними підставами і складає собою розгалужену систему. Класифікація сприяє систематизації накопичених знань та є необхідною умовою встановлення істини. Поділ джерел доказів на види полегшує їх збирання і оцінку, дозволяє ураховувати їхні особливості, але не встановлює переваги одних видів перед іншими.

У даній роботі класифікація джерел доказів мною буде розглянута за тими ознаками, які є найбільш істотними, поширеними в науковій літературі і які мають значення в практичній діяльності.

РОЗДІЛ 1.

ПОНЯТТЯ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Доказами в кримінальній справі, згідно з ч.1 ст.65 КПК України, є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи [2]. Фактичні дані не можуть існувати самі по собі без їх матеріального носія, перелік яких закріплений в ч.2 ст.65 КПК України.

Для того, щоб зрозуміти юридичну природу судових доказів та їх значення, необхідно виходити із загального розуміння поняття “доказ”. Зокрема, у “Словнику української мови”, “Великому тлумачному словнику сучасної української мови” поняття “доказ” визначається як незаперечний довід або факт, який підтверджує істинність чого-небудь; предмет або обставина, які свідчать про чию-небудь провину [7, с. 235].

Виходячи з вище наведених дефініцій, дане поняття повинно володіти однією досить суттєвою властивістю – доказ як загальне поняття повинен бути істинним. Однак, як зазначає В.В. Молчанов, характеризувати докази тільки як процес, спрямований на отримання істинних знань, було б недостатньо. Наука і суспільна практика у всіх галузях вимагають не тільки істинних, але й вірогідних знань, тобто знань обґрунтованих, посвідчених, одержаних таким способом, який гарантує їх істинність і можливість перевірки останньої [18, с. 96]. Докази дають нам знання істинності того чи іншого положення, але вони не перетворюють хибне положення в істинне, оскільки суть істинності і хибності буде полягати у відповідності чи невідповідності будь-якого положення реальній дійсності. М.Є. Шумило розглядаючи проблеми реабілітації осіб у кримінальному судочинстві України зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 65 КПК України доказами є показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи [33, с. 124].

В процесуальній літературі відсутній єдиний погляд відносно юридичної природи судових доказів. На думку М.М. Михеєнка, всі існуючі в науці концепції стосовно юридичної природи судових доказів можна поділити на три основних напрямки [15, с. 77-78].

Прихильники першого напрямку (М.А. Чельцов, Н.В. Чельцова, Ц.М. Каз, Р.С. Белкін, А.Я. Вишинський) зазначають, що під доказами слід розуміти тільки фактичні дані, факти, а показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, інші документи являють собою джерела доказів [6, с. 10].

Другий напрямок представляють вчені (М.С. Строгович, Ф.Н. Фаткуллін, І.І. Мухін), які відстоюють так зване “подвійне розуміння” доказів. Згідно з ним, докази вживаються в двох значеннях: по-перше, докази – це ті факти, на основі яких встановлюється злочин або його відсутність, винність або невинність особи в його вчиненні та інші обставини справи, від яких може залежати ступінь відповідальності цієї особи; по-друге, докази – це ті передбачені законом джерела, з яких орган дізнання, прокурор, слідчий або суд одержують відомості про факти, що мають значення для справи і за допомогою яких вони вказані факти встановлюють [19, с. 58].

І слід констатувати той факт, що найбільш численну групу становлять процесуалісти (Н.В. Жогін, В.Т. Нор, В.Д. Арсеньєв, М.К. Треушніков), які дотримуються концепції “єдиного розуміння” доказів [5, с. 102-114]. Суть даної концепції полягає в тому, що фактичні дані та їх джерела об’єднані в одному понятті як два необхідні елементи, а доказами слід вважати єдність відомостей та їх джерел, що перебувають у відносинах форми