та змісту. Зокрема, Ю.К. Орлов зазначає, що доказами вважається єдність відомостей та їх джерела, що бере свій початок із відомого у філософії та кібернетиці положення про неможливість існування інформації без якого-небудь матеріального носія [21, с. 15].
При аналізі вище перелічених концепцій простежуються їхні певні особливості. Зокрема, відомим є той факт, що згадані концепції стосовно розуміння поняття “доказ” виникали в різні історичні часи і обґрунтовувались відповідно до реалій та вимог теорії і практики тих часів. Як зазначають Ф.Н. Фаткуллін та І.Н. Мухін, це можна простежити на прикладі, коли окремі науковці (М.М. Гродзинський, Г.М. Міньковський, М.Л. Якуб та ін.) після прийняття Основ кримінального судочинства СРСР та союзних республік наприкінці 1950-х років переглядали свої позиції стосовно даної проблеми [31, с. 97].
Аналіз представлених концепцій відносно поняття “докази” в кримінальному процесі показує, що в одних випадках під ними розуміється джерело доказів, а в інших – самі докази або один із їх видів. Вказані суперечності необхідно вирішити шляхом правильного та системного підходу до визначення поняття кримінально-процесуальних доказів, їх джерел та видів.
В основі гносеологічної характеристики поняття “докази” лежить філософське вчення про відображення як загальну властивість матерії [32, с. 20-31]. В результаті відображення виникає та здійснюється процес залишення слідів будь-якого злочину як на предметах матеріального світу, так і в свідомості людини. Як наслідок, доказ складається із відображення (об’єкту відображення) та форми (способу існування та виявлення відображення). Інформація чи відомості про злочин, які збереглися у свідомості людей чи предметах матеріального світу, можуть бути використані як докази у кримінальному процесі при умові, якщо вони містяться у вказаних законом формах. Якщо в доказах не враховувати форму існування відображення, то в такому випадку докази будуть вважатися об’єктивно збереженими слідами вчиненого злочину.
Отже, у доказі, як і в будь-якому відображенні, слід розрізняти дві основні його сторони – зміст та форму відображення. Змістом відображення в доказі будуть закріплені в ньому відомості, а формою, способом існування та вираження відображення – джерело доказів.
Таким чином, під доказами в кримінальному процесі слід розуміти відомості, які отримані у відповідності з порядком, передбаченим кримінально-процесуальним законодавством, на підставі яких орган дізнання, прокурор, слідчий та суд встановлюють наявність та відсутність обставин, що підлягають доказуванню, а також інших обставин, що мають значення для кримінальної справи і відповідають вимогам належності, достовірності, допустимості та достатності.
РОЗДІЛ 2.
ДЖЕРЕЛА ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
2.1. Поняття джерела доказу
Важливе значення та зацікавленість викликає питання про природу джерела доказової інформації, оскільки виявлення його сутності дасть можливість визначити специфіку походження висновку експерта. У філології під джерелом розуміється те, що дає початок чому-небудь, звідки постає, черпається щось; основа чого-небудь; вихідне начало; інформація про того або те, від кого або звідки довідуються про що-небудь [32, с. 218]. У процесуальній літературі під джерелами доказів розуміють:
показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинувачуваного, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи, які перелічені в ч.2 ст.65 КПК України;
предмети матеріального світу, які мають певні властивості, ознаки, що можуть використовуватися для встановлення обставин справи;
процесуальну форму, за допомогою якої фактичні дані, що визнаються доказами, застосовуються у сфері доказування [31, с. 129].
Як наслідок, можна вважати, що термін “джерело доказів”, який вживається відносно показань допитуваних осіб, висновку експерта, протоколів слідчих і судових дій, є значною мірою умовним, тобто, по суті, викладена тавтологія: джерелами доказів є докази. С.А. Шейфер з цього приводу відзначав, що джерело – це те, що дає початок чому-небудь, звідкіля виходить що-небудь. Щоб виконувати цю функцію, показання, висновки, протоколи та речові докази повинні існувати до початку доказування, однак в дійсності виходить саме навпаки: вказані докази виникають як підсумок збирання доказів, вони створюються слідчим шляхом перетворення отриманих відомостей у форму, яка забезпечує їх надійне збереження й наступне використання [32, с. 28].
Логічно стверджувати, що джерело якого-небудь явища не може бути елементом, частиною такого явища, а повинно знаходитись поза ним. Ні теоретично, ні практично, відзначає В.Д. Арсеньєв, неможливо відокремити відомості про факти від показань, документів та інших засобів, в яких вони містяться [5, с. 83]. В.Я. Дорохов обмежує коло джерел доказів тільки особами – свідками, потерпілими, обвинуваченими, підозрюваними, експертами, а також слідчими та понятими при отриманні речових доказів [25, с. 213-214]. Саме джерело доказів не можна ототожнювати із судовим доказом, яким може бути тільки об’єктивована в доступній для сприйняття формі інформація, що несе специфіку обставин справи.
У зв’язку з цим, при аналізі цього поняття необхідно звернути увагу на придатність доказів з точки зору законності їх джерел. З цієї позиції, як зазначає В. Тертишник, можна виділити: 1) джерела інформації, від яких вона може надходити (потенційні джерела); 2) джерела інформації, від яких вона надходить (реальні джерела) [30, с. 42]. Тому, коли аналізувати джерела доказів з точки зору потенції, то в такому випадку вони будуть являти собою форму відображення фактичних даних, а якщо з точки зору доказової інформації, яка надходить (реальні джерела) – процесуальною формою відображення фактичних даних, які мають значення для кримінальної справи.
2.2. Показання свідків як джерело доказів
Свідком у кримінальній справі може бути будь-яка особа, якій відомі будь-які обставини справи, якщо вона не є зацікавленим у результатах справи учасником процесу: потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим або підсудним. Будь-який громадянин України, якщо він став очевидцем розслідуваної події, незалежно від його стану (начальник міліції, прокурор, голова адміністрації, суддя, президент