Виходячи з характеру доказових якостей, Т.Ф. Одиночкіна вирізняє дві групи речових доказів: предмети, які використовуються в доказуванні за ознаками зовнішньої будови; об'єкти, роль яких у доказуванні визначається внутрішніми якостями [20, c. 35]. Разом з тим значна частина речових доказів має доказові ознаки і однієї, і другої якості.

У залежності від характеру причинного зв'язку з подією злочину вирізня.nm: предмети, які стали речовими доказами з причини свого призначення, належності та цінності (знаряддя злочину, предмети, на які спрямовані злочинні дії); предмети, що є носіями якостей, стану, ознак, які настали від злочинних дій; предмети, що мають ознаки, які відносяться одночасно до двох вищевказаних груп предметів [27, c. 297].

Названі класифікації, безперечно, мають наукову та практичну цінність. Використовуючи їх позитивні сторони, стає можливим здійснити загальну класифікацію речових доказів та уточнити окремі класифікації.

Насамперед, усі речові докази за їх зв'язком з подією злочину можна поділити на дві групи: речові докази - сліди злочину та речові докази, які не с слідами злочину (інші речові джерела доказової інформації).

До першої групи слід віднести всі матеріальні об'єкти, що були частиною того середовища, де відбулася подія злочину, або внесені в нього учасниками події, які свідчать про різні обставини розслідуваного злочину, втягнуті в процес доказування і отримали статус речових доказів.

Речові докази - сліди злочину за названою підставою, у свою чергу, можуть бути класифіковані на знаряддя та засоби злочину; об'єкти злочинного посягання; предмети, утворені злочинними діями; об'єкти, які з'явилися в матеріальному середовищі за результатами розслідуваної події; об'єкти, ознаки, якості та стан яких піддалися в ході злочину різним змінам.

За характером доказових якостей речові докази даної групи класифікуються на сліди-предмети, сліди-речовини, сліди-відображення. До окремої групи можна віднести сліди - письмові матеріали, які містять інформацію у знаковій формі, кодованому вигляді.

За фізичними розмірами (масою, обсягом) речові докази -сліди злочину підрозділяються на мікро- та макрооб'скти.

У розкритті та розслідуванні злочинів все більшого значення набувають такі речові докази, як мікрооб'єкти. Вони залишаються практично на кожному місці злочину; мають свого роду «імунітет» проти знищувальної дії з боку зацікавлених осіб, оскільки невидимі для неозброєного ока; здатні нести інформацію доказового значення, що часто прямо вказує на особу, яка вчинила злочин, а це дозволяє забезпечити швидке розкриття та розслідування злочину [23, c. 24].

2.6. Висновок експерта як джерело доказів у кримінальному процесі України

Відповідно до вимог ст. 257, 353 КПК суд управі обґрунтувати вирок лише за доказами, які безпосередньо розглянуті в судовому засіданні. Це також стосується і висновку експерта.

Висновок експерта – це документ, складений у результаті дослідження, проведеного експертом, якому у передбаченому КПК порядку було доручено провести експертизу й дати відповіді на поставлені йому запитання; це результат діяльності експерта, що являє собою складений у відповідності з вимогами закону документ, в якому викладаються фактичні дані, отримані в процесі дослідження, повідомляються наукові відомості з досліджуваних питань [26, c. 164]. Тобто висновок експерта є процесуальним документом, тому після проведення необхідних досліджень експерт складає його в письмовій формі; де повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, науковий ступінь, звання, посада експерта), на який підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав та які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені запитання. Це положення передбачене у КПК України і воно є загальним для дачі висновків експертами.

Більш конкретно висновок експерта визначено в Інструкції про призначення та проведення судових експертиз від 08.10.98 р., де зазначається, що за свою структурою висновок експерта складається з трьох частин: вступної, дослідницької та висновків експертного дослідження.

Звертає на себе увагу те, що судді і слідчі не завжди додержуються положень даної Інструкції. Недодержання рекомендацій, які передбачені Інструкції про призначення та проведення судових експертиз від 08.10.98 р. призводить до прикрих упущень при підготовці матеріалів для експертного дослідження. Так, київський міський суд, призначивши у справі С. Та інших обвинувачених медико-трасологічну експертизу для з’ясування можливості нанесення потерпілому поранення одним з переданих експертам ножів, не дав їм головного об’єкта дослідження — клаптика шкіри людини зі слідами знаряддя спричинення травми, хоча його було долучено до справи як речовий доказ. Лише після того, як експерт дізнався зі справи про існування даного речового доказу і одержав його від суду, вдалося виключити чотири з шести ножів, що перевірялися. З’ясування зазначених обставин дало можливість встановити, яким саме ножем нанесено поранення, а також його власника.

У вступній частині висновку експертизи вказується: назва експертизи, її номер, особа або орган, який призначили експертизу, дані про експерта (експертів), дата надходження матеріалів до експертної установи та дата підписання висновку експертизи тощо.

У досліджуваній частині висновку описується процес дослідження та його результати. Кожному питанню, яке вирішується експертом, має відповідати певний розділ досліджуваної частини. Досліджувана частина повинна включати відомості про стан об’єктів дослідження, застосовані методи дослідження, умови їх проведення, посилання на ілюстрації, додатки та необхідні роз’яснення до них тощо.

В заключній частині висновки дослідження викладаються у вигляді