Ранньофеодальна держава франків
ПЛАН
Стр.
ВСТУП
1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ФРАНКСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
2. СУСПІЛЬНІ ВІДНОСИНИ У РАННЬОФЕОДАЛЬНІЙ ДЕРЖАВІ ФРАНКІВ V – VІ СТОРІЧ
3. РАННЯ ДЕРЖАВА ФРАНКІВ У ПЕРІОД VII – IX СТОРІЧ
4. ЗАНЕПАД ДЕРЖАВИ ФРАНКІВ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Падіння Західної Римської Імперії, останньої в історії рабовласницької держави світового масштабу, ознаменувало початок нової епохи - епохи середніх віків, основним змістом якої було виникнення та розвиток феодальної суспільно-економічної формації. На зміну рабовласницькій державі та праву приходить феодальний тип держави і права.
Однією з перших держав такого характеру була держава франків.
При розгляді питання про її виникнення і розвиток потрібно детальніше розглянути процес формування державного устрою франкської держави і розглянути основні аспекти функціонування війська франків, яке відіграло провідну роль у процесі становлення суспільно-політичних відносин та їх території.
Яскравим прикладом процесів, що відбувались у суспільстві перехідного типу, була держава франків. Її утворення носило типовий характер і було притаманне для багатьох інших народів тодішньої Європи. Суспільний, економічний та політичний лад ранньої держави франків мав багато спільних рис з відповідними устроями інших народів. Водночас, їм притаманні також і особливі риси. Зокрема значний вплив на розвиток держави франків справила церква. Франки – народ, який одним з перших прийняв християнство. Крім цього, важливим кроком вперед були реформи, які здійснювались династіями королів, які стояли на чолі франкської держави протягом значного періоду її існування.
Немаловажну роль у формуванні суспільно-політичного устрою франкської держави відіграли норми, закріплені у Салічній правді, яка без перебільшення є одним з найважливіших пам’яток права цього часу.
Враховуючи зазначене, метою даної роботи є з’ясування характеру та особливостей процесів феодалізації франкського суспільства, передумов його виникнення та формування.
Завданнями роботи визначені наступні:
з’ясувати основні причини та умови виникнення держави франків;
розглянути специфіку суспільних відносин франків у V-VII століттях;
дослідити принципи організації органів державної влади;
розкрити сутність та значення Реформи Карла Мартелла;
охарактеризувати процес занепаду держави франків.
Об’єктом даного дослідження є суспільні відносини, які склались у державі франків у процесі її формування.
Предметом дослідження є особливості процесів виникнення держави франків, суспільний та державний лад, основні напрямки їх реформування.
1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ФРАНКСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
На величезній території Римської імперії було розсіяно безліч варварських племен: готи, франки, бургунди, алемани, англосакси та ін.
Римляни дедалі частіше використовували германців як найманих солдатів і поселяли їх на своїх кордонах. У V ст. вищі звання римських магістратів почали носити вожді варварських племен, що очолювали союзні Риму армії, які уклали угоду про перехід під владу Риму.
Занепад імператорської влади, зростаюча непопулярність римського правління створювали сприятливі умови королям — союзникам Риму для розширення повноважень, для задоволення їхніх політичних претензій. Вони часто з посиланням на імператорське доручення присвоювали всю повноту влади, стягували податки з місцевого населення тощо.
Вестготи, наприклад, поселені Римом як його федерати у 412 р. в Аквітанії (Південна Франція), згодом розширили територію свого Тулузького королівства за рахунок територіальних завоювань, визнаних у 475 р. римським імператором. У 507 р. це королівство було підкорене франками. У 476 р. влада в Західній Римській імперії була захоплена одним з варварських воєначальників Одоакром. Він був убитий у 493 р. засновником королівства остготів Теодоріхом І, який установив своє одноособове правління у всій Італії. Це королівство занепало в 555 р. Виникали і поглиналися в результаті кривавих війн, міжусобиць і інші «племінні держави» варварів.
Але особливу роль у Західній Європі судилося відіграти салічним (приморським) франкам, які входили до союзу германських племен, що склався в III ст. на північно-східному кордоні Галлії, провінції Римської імперії.
Салічні франки на чолі зі своїм вождем Хлодвігом (481—511 pp.) у результаті переможних війн у Галлії, іноді в протиборстві, іноді в союзі з Римом, створюють велике королівство, що простиралося на 510 р. від середньої течії Рейну до Піренеїв. Хлодвіг же, утвердившись як представник римського імператора, стає володарем земель, повелителем єдиного, уже не племінного, а територіального королівства. Він набуває право диктувати власні закони, стягувати податки з місцевого населення та ін.
Галлія, однак, ще довго перебувала під владою Східної Римської імперії (Візантії). Тільки в VIII ст. титул римського імператора був присвоєний франкському королю Карлу Великому. Завдяки впливу Риму і римської християнської церкви Галлія всупереч географічній роздробленості зберігала протягом століть своєрідну єдність, перетворившись в ході тривалого еволюційного процесу на ту Франконію, що стала прародителькою майбутньої Франції і Німеччини, а також територіальною першоосновою розвитку західної християнської цивілізації.
Завойовницькі війни франків прискорили процес створення Франкської держави. Глибинні ж причини становлення франкської державності коренилися в розпаді франкської вільної общини, у її класовому розшаруванні, що почалося ще в перших століттях нової ери.
У історичній науці появу держави франків пов’язують з ІІІ - IV ст.ст. У цей час їх племена розташовувались на території Галії та знаходилися на ступені руйнування первісно-громадського ладу. На чолі роду або племені стояв старшина, згодом Кіпте (король). Слово “кіп” означало рід. Рада старійшин вирішувала дрібні справи і готувала більш важливі для вирішення їх на народних зборах. Народні збори обирали воєначальника. "Дійсна влада зосереджувалася в руках народних зборів. Король або старшина роду головує; народ виносить своє рішення: негативне - гомоном, ствердне - вигуками схвалення, брязканням зброї". Це була військова демократія, яка розвивалася з органів родового ладу, так само як в греків, римлян і слов'ян.
Ядром озброєного франкского народу були дружини вождів, які з’явились ще в епоху родового ладу. Це були
