В V—VI ст. у франків збереглися ще общинні, родові зв'язки, відносини експлуатації серед самих франків не були розвинені, нечисленною була і франкська служива знать, яка сформувалася у правлячу верхівку в ході військових походів Хлодвіга.

Найбільш яскраво соціально-класові розбіжності в ранньокласовому суспільстві франків, як свідчить Салічна правда — правова пам'ятка франків, що відноситься до V ст., виявлялися у становищі рабів. Рабська праця, однак, не набула значного поширення. Раб, на відміну від вільного общинника-франка, вважався річчю. Його крадіжка прирівнювалася до крадіжки тварини. Шлюб раба з вільним спричиняв втрату останнім волі.

Салічна правда вказує також на наявність у франків інших соціальних груп: служива знать, вільні франки (общинники) і напіввільні селяни (літи). Розбіжності між ними були не стільки економічними, скільки соціально-правовими. Вони були пов'язані головним чином з походженням і правовим статусом особи або тієї соціальної групи, до якої ця особа належала.

Важливим фактором, що впливав на правові розбіжності франків, була приналежність до королівської служби, королівської дружини, до державного апарату. Ці розбіжності найбільше дістали вияв в системі грошових відшкодувань, що слугували охороні життя, майнових та інших прав окремих осіб.

Поряд з рабами існувала особлива категорія осіб — напіввільні літи, життя яких оцінювалося половиною вергельду вільного в 100 солідів. Літ — це неповноправний житель общини франків, який особисто і матеріально залежить від свого господаря. Літи могли вступати в договірні відносини, обстоювати свої інтереси в суді, брати участь у військових походах разом зі своїм господарем. Літ, як і раб, міг бути відпущений на волю своїм господарем, у якого, однак, залишалося його майно. За злочин літу призначалося, як правило, таке саме покарання, що і рабу, наприклад, смертна кара за викрадення вільної людини.

Право франків свідчить і про початок майнового розшарування франкського суспільства. В Салічній правді йдеться про господарську челядь або двірських слуг-рабів (виноградарів, конюхів, свинопасів і навіть золотарів), які обслуговують господарство.

Водночас Салічна правда свідчить про достатню міцність общинних порядків, про общинну власність на поля, луги, ліси, пустища, про рівні права общинників-селян на общинний земельний наділ. Саме поняття приватної власності на землю в Салічній правді відсутнє. Вона лише фіксує зародження алоду, передбачаючи право передачі наділу в спадщину по чоловічій лінії. Подальше поглиблення соціально-класових розбіжностей у франків було безпосередньо пов'язане з перетворенням алоду на первісну форму приватної феодальної земельної власності. Алод — відчужуване, успадковуване землеволодіння вільних франків — склався в процесі розкладу общинної власності на землю. Він становив основу виникнення, з одного боку, вотчинного землеволодіння феодалів, а з іншого — земельного держання залежних від них селян.

Процеси феодалізації у франків отримали могутній імпульс у ході завойовницьких війн VI—VII ст., коли до рук франкських королів, служивої аристократії, королівських дружинників переходить значна частина галло-римських маєтків у Північній Галлії. Служива знать, зв'язана тією чи іншою мірою васальною залежністю від короля, який привласнив право розпорядження завойованою землею, стає великим власником земель, худоби, рабів, колонів. Вона поповнюється частиною галло-римської аристократії, яка переходить на службу до франкських королів. Зіткнення общинних порядків франків і пізньоримських приватновласницьких порядків галло-римлян, співіснування і взаємодія різних за характером суспільних укладів прискорило створення нових, феодальних відносин. Вже в середині VII ст. у Північній Галлії починає складатися феодальна вотчина з характерним для неї поділом землі на панську (домен) і селянську (держання). Розшарування «рядових вільних» у період завоювання Галлії відбувалося й у силу перетворення общинної верхівки на дрібних вотчинників за рахунок присвоєння общинної землі.

Процеси феодалізації в VI—VII ст. на півдні Галлії не одержали настільки бурхливого розвитку, як на півночі. У цей час розміри франкської колонізації тут були незначні, зберігалися великі маєтки галло-римської знаті, продовжувала широко використовуватися праця рабів і колонів, але глибокі соціальні зміни відбувалися і тут, головним чином за рахунок повсюдного зростання великого церковного землеволодіння.

V—VI ст. у Західній Європі були відзначені початком могутнього ідеологічного наступу християнської церкви. Служителі десятків монастирів, храмів, які знову виникали, виступали з проповідями про людське братерство, про допомогу бідним і стражденним, про інші моральні цінності.

Населення Галлії під духовним впливом священнослужителів, очолюваних єпископами, почало усе більше сприймати християнські догмати, ідею спокути, покладаючись на заступництво святих отців заради отримання прощення при переході в інший світ. В епоху нескінченних воєн, руйнувань, повсюдного насильства, хвороб, в умовах домінування релігійної свідомості увага людей, природно, концентрувалася на таких питаннях, як смерть, посмертний суд, відплата, пекло і рай.

Страх перед чистилищем і пеклом церква почала використовувати у своїх корисливих інтересах, збираючи і накопичуючи за рахунок і правителів, і простих людей численні пожертвування, у тому числі і земельні. Збільшення обсягів церковного землеволодіння почалося з земельних відмов церкви від Хлодвіга.

Зростання ідеологічної й економічної ролі церкви не могло рано чи пізно не виявитися в її владних домаганнях. Однак церква в цей час ще не була політичним утворенням, не мала єдиної організації. Вона являла собою деяке духовне співтовариство людей, кероване єпископами, з яких за традицією найважливішим вважався єпископ Риму, що одержав згодом звання папи римського.

У діяльність церкви як «христових намісників» на землі дедалі більше втручалися і королі, які з метою зміцнення своєї вкрай нестабільної влади призначали єпископів зі своїх наближених, скликали церковні собори, головували на них, виступаючи іноді і з проблем богослов'я. У 511 р. на скликаному Хлодвігом Орлеанському