в отриманні кредитів для будівництва житла, господарських будівель і споруд, придбання сільськогосподарської техніки та обладнання;

в організації у сільській місцевості фахової підготовки та перепідготовки членів особистого селянського господарства.

Припинення ведення особистого селянського господарства

Ведення особистого селянського господарства припиняється в разі:

рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності;

якщо не залишилось жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення;

припинення прав на земельну ділянку згідно із Земельним кодексом України.

У разі припинення ведення особистого селянського господарства сільська, селищна, міська рада за місцем розташування земельної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особистих селянських господарств.

Вирішення спорів щодо ведення особистого селянського господарства

Спори щодо ведення особистого селянського господарства можуть вирішуватись органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом або судом.

Завдання № 2

Для ведення фермерського господарства земельні ділянки можуть надаватись у власність та користування, тому фермерське господарство наділене правомочностями власників земельних ділянок та правомочностями землекористувачів, передбаченими відповідно статтями 90 та 95 Земельного кодексу України.

Щодо державного сільськогосподарського підприємства, то відповідно до ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності набувають право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності. Тому на цих суб’єктів господарювання на селі поширюються правомочності виключно землекористувачів земельних ділянок.

Фермерське господарство як власник земельних ділянок має право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарськупродукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопошире-ні корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єк-ти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будів-лі і споруди.

Порушені права власників земельних ділянок підля-гають відновленню в порядку, встановленому законом.

ФГ належать права володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою на свій розсуд у межах, передбачених ЗК та іншими нормами земельного права. Отже, право ФГ як власника на землю — це суб'єктивне право на конкретну земельну ділянку абсолютного характеру. Право-мочності власника щодо належної йому землі (земельної ділянки) здійснюється ним незалежно від волі та бажання всіх інших осіб і можуть бути обмежені лише законом. При цьому власник земельної ділянки не може здійснювати своє суб'єктивне право на шкоду іншим особам.

Однією із найважливіших правомочностей власника є пра-во розпорядження земельною ділянкою в розумінні права ви-значати юридичну і фактичну долю землі. Право розпоря-дження землею власник може реалізувати шляхом обмежен-ня належного йому права власності. Наприклад, шляхом надання земельної ділянки в оренду власник передає оренда-реві на певний строк за орендну плату право володіння, ко-ристування і розпорядження земельною ділянкою (без права ЇЇ відчуження).

Власник земельної ділянки може припинити належне йо-му право власності шляхом укладення певних цивільних чи земельно-правових угод: купівлі-продажу, міни, дарування або здійснити відчуження іншим способом. Тим самим при-пиняється одне земельне правовідношення і виникає інше, у якому суб'єктом права стає інша особа — покупець, обдарова-ний тощо.

При реалізації свого права на відчуження земельної ділян-ки власник повинен узгодити у договорі питання щодо дотри-мання набувачем цільового призначення в установленому Кабінетом Міністрів України порядку (ст. 20 ЗК України). Порушення порядку встановлення та зміни цільового призна-чення земель при укладанні угоди щодо відчуження земель-ної ділянки є підставою для визнання такої угоди недійсною (ст. 21 ЗК України). Угода купівлі-продажу земельної ділян-ки і про перехід у зв'язку з цим права власності на неї згідно зі ст. 132 (п. 3) ЗК України вважається укладеною з дня її но-таріального посвідчення, а документ про оплату вартості зе-мельної ділянки є підставою для видачі державного акта про право власності на земельну ділянку та її державної реєстра-ції (ст. 128, п. 7 ЗК України).

Власник землі (земельної ділянки) має право передати свою землю (ділянку) іншій особі у власність.

Власник земельної ділянки має право передавати у коротко-строкову — не більше 5 років та в довгострокову — не більше 50 років оренду земельні ділянки громадянам та юридичним особам України, іноземним особам та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і ор-ганізаціям.

Власник має також право передавати земельну ділянку у заставу. Реалізація цього права здійснюється відповідно до Закону «Про заставу» та Закону «Про земельний (іпотечний) банк», прийняття яких передбачається п. 4 Прикінцевих по-ложень ЗК України.

При реалізації цього права слід виходити з того, що Пере-хідними положенням ЗК України встановлено обмеження права на відчуження земельних ділянок. Згідно з п. 15 Пере-хідних положень громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення фермер-ського господарства не вправі до 1 січня 2005 року прода-вати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спа-док та при вилученні земель для суспільних потреб.

Права власників земельних ділянок можна умовно поділи-ти на три групи. До першої групи належать загальні правомочності щодо володіння, користування і розпорядження зе-мельними ділянками як об'єктами права власності, щодо ви-значення долі земельної ділянки. Перш за все, власники мають право самостійно господарювати на землі. Це означає, що власники мають право самостійно, без втручання інших осіб використовувати земельні ділянки в межах їх цільового призначення з метою задоволення своїх особистих потреб або з метою одержання прибутку. Так, на землях