г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будів-лі і споруди.

Порушені права землекористувачів підлягають відно-вленню в порядку, встановленому законом.

Стаття 95 ЗК передбачає перелік прав землекористувачів, які можуть уточнюватися з погляду як розширення, так і об-меження спеціальними законами, що регулюють діяльність землекористувачів, а також договорами (наприклад, догово-ром оренди земельної ділянки).

Аналіз змісту прав землекористувачів надає можливість поділити їх на дві групи: права у сфері ефективного викорис-тання земель та права у сфері реалізації інших майнових і немайнових прав. Так, до прав у галузі ефективного вико-ристання земель належать: самостійне господарювання на землі; використання у встановленому порядку для власних потреб наявних на земельній ділянці загальнопоширених ко-рисних копалин, торфу, лісових угідь, водних об'єктів, а та-кож інших корисних властивостей землі.

Право самостійного господарювання на землі означає, що землекористувачі (у тому числі орендарі) мають право самос-тійно визначати напрями своєї підприємницької та іншої ді-яльності відповідно до її цільового призначення та умов на-дання. Така діяльність планується і здійснюється землеко-ристувачем самостійно без втручання інших органів.

Відповідно до п. 2 ст. З ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рос-линного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулю-ються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про над-ра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повіт-ря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Право використовувати у встановленому порядку для влас-них потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені ко-рисні копалини, торф, а також інші корисні властивості землі означає, що згідно зі ст. 23 Кодексу України про надра від 27 липня 1994 р.1 зі змінами і доповненнями землекористува-чі у межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів (ліцензій) та гірничого відводу видобу-вати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною роз-робки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та ви-користовувати надра для господарських і побутових потреб.

Видобування корисних копалин місцевого значення і тор-фу із застосуванням спеціальних технічних засобів, які мо-жуть призводити до небажаних змін навколишнього при-родного середовища, погоджуються з місцевими радами та ор-ганами Міністерства екології та природних ресурсів.

Чинне законодавства про надра, яке є спеціальним у цій частині, не містить такого поняття, як загальнопоширені ко-рисні копалини. Відповідно до ст. б Кодексу України про над-ра корисні копалини за своїм значенням поділяються на ко-рисні копалини загальнодержавного і місцевого значення. Згідно з Переліком корисних копалин місцевого значення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. № 827і зі змінами і доповненнями, до кори-сних копалин місцевого значення належать пісок, глина, гра-вій, галька, крейда тощо.

Землекористувачі мають право використовувати у встанов-леному порядку для власних потреб наявні на земельній ділян-ці лісові угіддя. Такими землекористувачами, як правило, є аграрні товаровиробники, яким надаються великі площі зе-мельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарсь-кого виробництва (наприклад, до 100 га для ведення селянсь-кого (фермерського) господарства (ст. б Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).

Таким чином, землекористувачі за умови розміщення на їх земельних ділянках лісових угідь, водних об'єктів мають право користуватися земельними ділянками лісового та вод-ного фондів згідно з лісовим та водним законодавством.

Відповідно до ст. 9 Лісового кодексу України від 21 січня 1994 р.2 зі змінами та доповненнями користування земельни-ми ділянками лісового фонду може бути постійним або тимча-совим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісово-го господарства, а також для спеціального використання лісо-вих ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаче-ному Лісовим кодексом України.

У постійне користування з цією метою окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п'яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) госпо-дарств, можуть також надаватися громадянам зі спеціальною підготовкою. Право постійного користування земельними ді-лянками лісового фонду посвідчується державним актом про право постійного користування землею.

У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єд-нанням громадян, релігійним організаціям, громадянам Укра-їни, іноземним юридичним особам та громадянам для спе-ціального використання лісових ресурсів, потреб мисливсько-го господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спор-тивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Тимчасове користування земельними ділянками лісо-вого фонду може бути короткостроковим — до трьох років і довгостроковим — від трьох до 25 років. Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформ-ляються договором.

Землекористувачі мають право використовувати у вста-новленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці водні об'єкти. За умови розміщення на земельній ділянці землекористувачів водних об'єктів вони можуть ко-ристуватися ними як водокористувачі у порядку як загально-го, так і спеціального водокористування. Відповідно до ст. 42 Водного кодексу України від 6 червня 1995 р. зі змінами і до-повненнями водокористувачами в Україні можуть бути підп-риємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні й фізичні особи та особи без громадянства. Так, згідно з п. 1 ст. 47 Водного кодексу України загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спор-тивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єк-тів без застосування споруд або технічних пристроїв та