примусових заходів медичного характеру недоцільним, підлягають закриттю. У випадках, коли особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння в стані неосудності (обмеженої осудності) або захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину, видужала до винесення судового рішення чи її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути небезпечною для суспільства, до неї не можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. У разі закриття судом справи щодо неосудного (обмежено осудного) про це повідомляють органи охорони здоров’я для здійснення необхідного лікарського нагляду.
Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише за наявності у справі обґрунтованого висновку судово-психіатричної експертизи про характер і тяжкість захворювання та заходи, які потрібно застосувати до хворої особи. Експерт не має права давати висновок з юридичних питань: про осудність, неосудність і обмежену осудність, винність, суспільну небезпечність особи, застосування до неї примусових заходів медичного характеру, визначення виду психіатричного закладу, а також про передачу особи на піклування родичам чи опікунам з обов’язковим лікарським наглядом за нею. Вирішення цих питань належить до компетенції суду.
Суд визначає лише вид примусового заходу, але не строки. Його тривалість і підстави для припинення залежать від психічного стану хворого, особливостей перебігу захворювання. Примусові заходи медичного характеру тривають доти, доки хворий не перестане бути небезпечним для оточуючих.
Оскільки примусові заходи медичного характеру обмежують свободу особи, її тримання у психіатричному закладі за рішенням органів попереднього розслідування чи суду за своїм характером і значенням прирівнюється законом до тримання під вартою і зараховується до строку покарання день за день.
Примусові заходи медичного характеру підлягають скасуванню в зв'язку з видужанням особи чи зміною психічного стану настільки, що воно виключає її суспільну небезпечність [12, c. 309].
За наявності сумніву в правильності висновків медичної комісії про видужання особи або такій зміні її психічного стану, коли відпадає необхідність у дальшому застосуванні примусових заходів медичного характеру, суд може викликати в судове засідання члена цієї комісії і самого неосудного. Суди повинні мати на увазі, що в справах про скасування або зміну примусових заходів медичного характеру повідомлення представника адміністрації психіатричної лікарні або особи, яка порушила таке клопотання, про час їх розгляду є обов'язковим.
Одночасно із скасуванням примусових заходів медичного характеру щодо видужалої особи, яка захворіла на душевну хворобу після вчиненого злочину, суд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи. При цьому, у випадках спливу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, кримінальну справу необхідно закрити.
Якщо підстав для закриття справи немає, кримінальну справу відносно особи, неосудність якої була встановлена в судовому засіданні, необхідно надіслати відповідному суду першої інстанції для розгляду по суті, а в усіх інших випадках - прокуророві для проведення попереднього слідства.
Розділ 5. Примусове лікування
Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.
Закон розмежовує види примусу, що застосовується до певних категорій хворих осіб у разі вчинення ними суспільно небезпечного діяння. На відміну від примусових заходів медичного характеру, які застосовуються до неосудних та обмежено осудних, примусове лікування застосовується до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб (ч. 1 ст. 96). Застосування такого примусового лікування є правом, а не обов’язком суду. Відповідно до закону примусове лікування застосовується поряд із призначеним покаранням.
КК 1960 р. передбачав примусове лікування лише хронічних алкоголіків і наркоманів. КК 2001 р. не конкретизує категорії осіб, до яких може бути застосоване примусове лікування. Але при цьому в ч. 1 ст. 96 вживається узагальнене поняття — особи, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб [2].
Основи законодавства України про охорону здоров’я відносять до соціально небезпечних захворювань туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, лепру, хронічний алкоголізм, наркоманію. Цей перелік необхідно доповнити також токсикоманією (про її поняття див. коментар до ст. 21). Порядок здійснення госпіталізації та лікування таких хворих, у т.ч. в примусовому порядку, встановлюється законодавством.
Підставою для застосування примусового лікування є сукупність таких умов: 1) особа вчинила злочин і засуджена до певного (будь-якого) покарання; 2) у неї є наявною хвороба, яка становить небезпеку для здоров’я інших осіб, що підтверджено відповідним медичним висновком.
Ст. 96 не містить положень щодо продовження і припинення примусового лікувального процесу. Частково ці питання вирішено у кримінально-процесуальному і кримінально-виконавчому законодавстві.
За змістом ч. 2 ст. 96 примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання, якщо особа засуджена до позбавлення волі чи обмеження волі. Останній вид покарання не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягла пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та інвалідів першої і другої групи (ч. З ст. 61). Отже, застосуванню примусового лікування до перелічених осіб має передувати їх засудження до позбавлення волі чи інших видів покарань (крім обмеження волі).
Закон (ч. 2 ст. 96) передбачає, що у разі призначення інших видів покарань, крім позбавлення волі й обмеження волі, примусове лікування здійснюється