Основним завданням управлінь та відділів державних адміністрацій є реалізація державної та регіональної політики у сфері управління майном, що перебуває у власності області, міста, і загальнодержавним майном, повноваження з управління яким делеговані державній адміністрації Президентом України, та управління майном, що перебуває у власності району, і загальнодержавним майном, повноваження з управління яким делеговані районній державній адміністрації Президентом України [35].

Відповідно до Конституційного договору між Президентом України та Верховною Радою України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" Указом Президента України від 24 липня 1995 р. було утворено обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, які стали місцевими органами державної виконавчої влади, а відповідно і правонаступниками виконавчих комітетів відповідних рад народних депутатів щодо їх зобов'язань, прав та обов'язків.

9 квітня 1999 р. було прийнято Закон України "Про місцеві державні адміністрації", яким детально визначено повноваження місцевих державних адміністрацій, у т. ч. й у сфері управління об'єктами державної власності, переданими їм у встановленому законом порядку. Відповідно попередні нормативно-правові акти з цих питань втратили чинність [11].

З прийняттям 28 червня 1996 р. нової Конституції України процес становлення законодавства про управління загальнодержавним і комунальним майном триватиме. При цьому в його основу покладатимуться положення ст. 116 Конституції України про те, що Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності та здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону [1].

За Верховною Радою України Конституція України не визнала статус суб'єкта права державної власності, але віднесла до її повноважень, зокрема затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності, а також визначення виключно законами України правового режиму власності.

Згодом Кабінет Міністрів України своєю постановою від 28 жовтня 1998 р. затвердив Концепцію розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади повноважень з управління об'єктами державної власності.

На виконання заходів, передбачених Концепцією, Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1998 р. були затверджені Положення про порядок здійснення органами виконавчої влади управління належними державі акціями, частками, паями товариств та контролю за реалізацією цих функцій та Положення про порядок та умови передачі повноважень з управління державними корпоративними правами органам виконавчої влади [24].

З прийняттям цієї постанови Кабінету Міністрів України відповідно втратила чинність його ж постанова "Про затвердження Порядку управління акціями, паями, частками господарських товариств, які перебувають у загальнодержавній власності" від 28 грудня 1995 р.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1998 р. функції з управління державними корпоративними правами було покладено на новостворене Національне агентство з управління державними корпоративними правами та інші органи виконавчої влади. У затверджених постановою Кабінету Міністрів України Положеннях відповідно до Концепції визначено форми та порядок здійснення органами виконавчої влади управління державними корпоративними правами. При цьому такі функції ці органи можуть здійснювати як безпосередньо, так і через призначених у встановленому порядку уповноважених осіб (юридичних та фізичних).

Однак у зв'язку з реорганізацією системи органів виконавчої влади Національне агентство на підставі Указу Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 р. було ліквідовано, а його функції покладено на Фонд державного майна України [38]. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000 р. була визнана такою, що втратила чинність, його ж постанова "Про концепцію розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади повноважень з управління об'єктами державної власності та заходи щодо її реалізації" і водночас затверджене Положення про представника органу, уповноваженого управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств, за яким здійснення зазначених функцій фактично покладається на "відповідальних представників", що лише ускладнило систему управління державною власністю [34].

Згодом наказом Фонду державного майна України було затверджено Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі від 19 травня 1999 p., а постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2001 р. затверджено Порядок управління акціями (частками), які перебувають у державній власності господарських товариств, створених за участю Фонду державного майна України. Приймалися інші нормативно-правові акти, спрямовані на впорядкування системи управління державним майном.

Загалом можна відзначити, що правове регулювання відносин у сфері управління державною власністю відбувалося несистемно і суперечливо, а тому воно вимагає подальшого вдосконалення. Важливу роль у формуванні ефективного правового механізму у врегулюванні процесів управління державним майном може відіграти прийняття спеціального закону про управління об'єктами державної власності, проект якого перебуває на розгляді Верховної Ради України.

Управління державним майном не є єдиною формою реалізації здійснення державою правомочностей власника. Інститут управління державною власністю не завжди забезпечує її використання безпосередньо за призначенням. Виробничо-комерційна, соціально-культурна та управлінська діяльність державних юридичних осіб забезпечується за допомогою так званого інституту права повного господарського відання та права оперативного управління, який визначає правовий режим майна державних підприємств, установ та інших організацій [54, c. 169].

1.2. Право комунальної власності

Значні особливості у визначенні змісту правомочностей власника та їх здійсненні притаманні комунальній власності. При цьому у правовому регулюванні комунальної власності необхідно виділити два етапи: перший — з моменту прийняття Закону України "Про власність" до прийняття нової