КУРСОВА РОБОТА

на тему:

„Правові наслідки визнання правочину недійсним”

зміст

Вступ ..... 3

Розділ І. Загальна характеристика правочину: ..... 4

2.1. поняття правочину ..... 4

2.2. умови чинності правочину ..... 9

Розділ ІІ. Види недійсних правочинів: ..... 12

2.1. нікчемні правочини ..... 12

2.2. заперечні правочини ..... 15

Розділ ІІІ. Правові наслідки порушення умов чинності

правочину: ..... 18

3.1. порушення правил щодо форми правочину ..... 18

3.2. порушення правил щодо суб’єктів правочину ..... 22

3.3. порушення правил щодо змісту правочину ..... 23

3.4. порушення інших правил (умов) чинності правочину ..... 26

Висновки ..... 28

Список використаних джерел ..... 30

вступ

Укладаючи угоду (правочин) особа намагається досягти правового результату. Правовий результат полягає у виникненні, зміні чи припиненні цивільних прав і обов’язків, тобто у виникненні, зміні чи припиненні цивільних правовідносин. Але досягнути таких результатів може лише правочин (правочин), що має належну юридичну силу. Для того, щоб правочин мала належну юридичну силу, законодавець встановлює певні умови, яким повинна відповідати така правочин (правочин).

Таким чином, вимоги чи умови, встановленні законодавством, яким відповідає правочин, що має належну юридичну силу, називаються умовами чинності правочину.

Визначення правочину недійсним – це досить поширене явище в практичній діяльності між суб’єктами цивільних правовідносин. Особливо тепер, коли 1 січня 2004 року вступив в силу та діє новий Цивільний кодекс України.

Які ж правові наслідки визнання правочину недійсним та недотримання яких умов тягне таку недійсність? Визначення цих наслідків та умов є основною метою напинання даної курсової роботи.

Виходячи з мети, варто поставити перед написанням курсової роботи наступні завдання:

охарактеризувати поняття правочину;

визначити умови чинності правочину;

визначити види недійсних правочинів;

встановити основні правові наслідки порушення умов чинності правочину.

Розділ І.

Загальна характеристика правочину

1.1. ПОНЯТТЯ правочину

Під правочином розуміється дія громадян та юридичних осіб, спрямована на встановлення, зміну, припинення циві-льних прав або обов’язків [2, ст.203].

Для правочину характерними є такі ознаки.

Правочином визнається лише та дія, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків. Якщо буде встановлено, що дія була спрямо-вана на якийсь інший результат, то така дія не буде ви-знаватися правочином. Так, якщо громадянин порушує права інших суб’єктів, то така його дія, хоча вона й створює зміну прав та обов’язків, не може вважатися правочином, оскільки фактично вона спрямована на зовсім інший результат - порушити чиєсь право. Або наприклад: осо-ба гасить пожежу, рятує потопаючого, віддає знахідку її власникові - це правомірні дії, але й вони не є правочинми, бо виникли не з метою встановлення, зміни, припинен-ня прав або обов’язків. Такі дії називаються юридични-ми вчинками.

Правочином визнається така дія, яка не лише була спрямована на результат, а й призвела до встановлення, зміни або припинення цивільних прав або обов’язків. Укладаючи заповіт, спадкодавець вчиняє дію, спрямовану на встановлення для спадкоємців прав та обов’язків. Домовленість між наймодавцем і наймачем про підви-щення плати за користування переданим у найм май-ном встановлює зміну прав та обов’язків сторін у дого-ворі найму. Розірвання договору найму, укладеного на невизначений строк з ініціативи наймача чи наймодавця, призводить до припинення існуючих цивільних прав та обов’язків між цими суб’єктами [5, с.68-69].

Правочином визнається дія юридично незалежних, рів-ноправних осіб. Якщо працівник міліції вилучає у гро-мадянина автомобіль з метою переслідування правопо-рушника, то така дія не буде вважатися правочином, тому що працівник міліції реалізував свої владні повноваження. Не будуть правочинми також адміністративні акти органів державного управління, які хоча і породжують цивільні правовідносини (зобов’язання про передачу будівель і споруд між державними юридичними особами), але вчиняються як власні акти суб’єктів адміністративного пра-ва. Ті особи, яким ці акти адресовані, повинні їх вико-нати незалежно від свого бажання [8, с.402].

Правочин може призвести до встановлення цивільно-правових наслідків як безпосередньо, так і в поєднанні з іншими юридичними фактами. Прикладом безпосеред-нього породження правочином цивільних прав і обов’язків може бути договір купівлі-продажу. Сам момент укла-дання названого договору породжує обов’язок продавця передати майно у власність покупцеві, а покупець зо-бов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. В деяких випадках укладання правочину є не-достатнім для породження прав і обов’язків. Наприклад, для виникнення права на перехід спадщини недостатньо одного заповіту, потрібно ще й відкриття спадщини, що виникає в день смерті спадкодавця. В даному випадку встановлення прав і обов’язків відбувається на підставі поєднання правочину (заповіту) і події – факту смерті.

Правочини, які вчиняють громадяни і юридичні особи, є досить різноманітними, а тому вимагають певної класифі-кації. Вона може проводитись за різними критеріями: за числом сторін, волевиявлення яких необхідно для виник-нення правочину, за співвідношеннями прав та обов’язків сто-рін в угоді; за моментом, з яким пов’язується виникнення правочину; за значенням підстав правочину для її дійсності і т.п.

У залежності від числа сторін, волевиявлення яких потрібне для виникнення правочину, їх поділяють на одно-, дво- та багатосторонні. Одностороннім визнається правочин, для виникнення якого досить дії однієї сторони. Наприклад, заповіт, акт прийняття спадщини, оголо-шення конкурсу і т.п. При цьому треба мати на увазі, що хоча правочин й породжується волею однієї особи, але його правові наслідки тією чи іншою мірою зачіпають ін-тереси інших осіб. Так, заповіт може складатися для то-го, щоб позбавити спадщини тих, хто її отримав би при відсутності заповіту. Крім того, в односторонній угоді може бути об’єднана воля кількох осіб (оголошення конкурсу).

Якщо