Для виникнення багатостороннього правочину потрібне во-левиявлення трьох і більше сторін. Вони можуть бути як зустрічними (трьох- або чотирьохсторонній обмін жит-лом), так і спрямованими до однієї мети (сумісна діяль-ність). Багатосторонні правочини теж являють собою догово-ри. В багатосторонній угоді (правочині) кожний з її учасників є са-мостійною стороною і виражає індивідуальну волю [11, с.154-156].

Правочини поділяються на платні й безоплатні. У платній угоді (правочині) дії однієї сторони відповідає обов’язок іншої сторони вчинити зустрічну дію, пов’язану з наданням будь-якого майна. У договорі купівлі-продажу продавець передає майно (річ) у власність покупця, а останній зобов’язаний прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму. В деяких правочинах гроші можуть слугувати не лише оплатою вартості речей, а й виконання робіт, надання послуг тощо. З іншого боку, і речі можуть передаватися другій стороні не за гроші, а в обмін на іншу річ, або надання послуг. У безоплатній угоді обов’язок здійснити те чи інше майнове надання покладається на одну сторону. Зустрічного майнового задоволення ця сторона не отримує. Наприклад, передача майна за дого-вором дарування. Безоплатними будуть договори: позики грошей без стягнення процентів; безоплатного користу-вання майном; доручення без зобов’язання виплати повіреному винагороду. Безоплатними є односторонні правочини. Платний чи безоплатний характер правочину обумовлює-ться законом, погодженням сторін, або витікає із змісту правовідносин, породжених правочином. Договір купівлі-продажу завжди платний. Договір дарування не сумісний з оплатою. Договори схову, доручення можуть бути як платними, так і безоплатними – це залежить від домов-леності сторін [12, с.185-186].

В залежності від моменту виникнення угод, правочини по-діляються на консенсуальні й реальні. Для укладання консенсуального правочину достатньо погодження волі учасників правочину. В момент, коли узгодження волі проведено від-носно всіх суттєвих умов (а в передбачених законом випадках ще й належним чином оформлене), правочин вважає-ться укладеним. З цього моменту у його сторін виникають відповідні права і обов’язки. Так, за договором купівлі-продажу покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього повну грошову суму. Права і обо-в’язки сторін цього договору виникають з моменту його укладання. Більшість угод є консенсуальними. Для укла-дання реального правочину одного волевиявлення (узгодження волі) сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фак-тичні дії (наприклад, передачу майна). Лише після вчи-нення фактичних дій правочин вважається укладеним. Якщо консенсуальні правочини виконуються, то реальні – здійсню-ються. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші або речі, визначені родовими ознака-ми, а позичальник зобов’язується повернути таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Права і обов’язки сторін договору позики виникають не з моменту його укладання, а з моменту передачі речі.

За значенням підстав для дійсності правочину останні по-діляються на каузальні і абстрактні. Під підставою правочину розуміють її юридичну мету. Наприклад, договір майно-вого найму дає можливість наймачеві одержати чужу річ у тимчасове користування за плату, а за договором дарування дарівник передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Ці правочини, а також більшість інших є каузальними, оскільки мають на меті досягнення певного правового результату. Правочин, в якому відсутня мета, тобто підстава укладення, може бути визнаний недійсним. Якщо, напри-клад, у борговій розписці не визначено мету, тобто не-має пояснення, чому А. видав розписку В., то така роз-писка не повинна мати юридичної сили. В абстрактній угоді допускається замовчування мети правочину. Прикладом абстрактного правочину може слугувати вексель. Належним чином оформлений вексель зберігає юридичну силу не-залежно від того, чи виконані ті зобов’язання у зв’язку з якими він був виданий [10, с.197-198].

У період становлення ринкових відносин все біль-шого значення набувають біржові правочини. Біржовими на-зиваються правочини, укладені членами біржі між собою без-посередньо чи через своїх представників на біржових торгах, про взаємну передачу прав і обов’язків відносно майна, яке допущено до обігу на біржі в строки і поряд-ку, встановлені статутом біржі і правилами біржової торгівлі.

До біржових угод застосовуються загальні правила про відповідні договори (купівлі-продажу, комісії то-що). Але біржовими статутами можуть бути передба-чені й інші умови біржових угод (правочинів), які складають комер-ційну таємницю сторін і не підлягають розголошенню без їх згоди.

Правочин вважається укладеним з моменту його реєстрації на біржі.

Біржові правочини поділяються на:

- правочини з реальним товаром, які укладаються з метою купівлі-продажу конкретного товару. Різновидність такого правочину - бартерний правочин;

- ф’ючерсні правочини - це правочини, що передбачають пере-дачу акцій або товару та виплату грошової суми через визначений строк після укладання правочину за ціною, вста-новленою в угоді. Ф’ючерсні правочини, як правило, уклада-ються з метою страхування угод з реальним товаром;

- правочини з цінними паперами.

Спори, пов’язані з укладанням біржових угод, роз-глядаються в біржовому арбітражі, рішення якого може бути оскаржене в суді або арбітражі [9, с.123-124].

1.2. УМОВИ ДІЙСНОСТІ правочинів

Для того, щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати ряду вимог, які прийнято називати умовами дійсності правочину. До них належать: