2.1. нікчемні правочини

Якщо безпосередньо у правовій нормі визначено не-дійсність певних угод, то їх називають нікчемними або абсолютно недійсними. Нікчемні правочини недійсні вже в момент їх укла-дання, незалежно від пред’явлення позову і рішення су-ду або арбітражу. Їх можна назвати мертвонародженими. Суд та господарський суд зобов’язані констатувати факт недійсності таких угод, незважаючи на бажання сторін.

До нікчемних належать правочини:

- укладені з порушенням обов’язкової нотаріальної або простої письмової форми;

- укладені громадянами, визнаними недієздатними;

- укладені малолітніми (крім угод, котрі вони мають право укладати самостійно);

- укладені з метою, яка суперечить інтересам держа-ви і суспільства;

- мнимі та удавані правочини;

- ті, що суперечать статутним цілям юридичних осіб (протистатутні правочини) [13, с.181-182].

Деякі правочини укладаються з дотриманням необхідних вимог, але через деякий час виникають обставини, які несумісні з подальшим існуванням правочину. Наприклад, громадянин А. уклав угоду з громадянином С. про напи-сання картини. Отримавши аванс в рахунок платежу за майбутнє виконання роботи, С. вчасно приступив до виготовлення замовлення, але через деякий час захворів душевною хворобою і був визнаний недієздатним.

Нікчемність правочину в цьому випадку повинна наступа-ти не з моменту його виникнення, а з часу визнання грома-дянина С. недієздатним. Це має значення для проведен-ня розрахунків, пов’язаних з цим правочином.

Законом встановлені випадки, за наявності яких не-додержання простої письмової форми тягне недійсність правочину. Цей припис закону має на увазі тільки ті правочини, стосовно яких в законі прямо зазначено про їх недійс-ність у зв’язку з недодержанням простої письмової форми. Наприклад, ЦК УРСР (який вже втратив чинність) передбачає, що правочин про неустойку (штраф, пеню) повинен бути укладеним в письмовій формі, зазначаючи при цьому, що недодер-жання письмової форми тягне недійсність правочину про не-устойку (штраф, пеню) [3, ст.180].

До недійсних (нікчемних) відносяться також мнимі і удавані правочини. Мнимим є правочин, укладений лише про люд-ське око, без наміру створити юридичні наслідки. Укладаючи мнимі правочини, сторони можуть переслідувати також виникнення певних юридичних наслідків, у тому числі й протиправних (сторони укладають угоду, щоб уникнути конфіскації майна в разі притягнення до кримінальної відповідальності).

Удаваним називається правочин, укладений з метою при-ховати іншу угоду. Учасники удаваної правочину, намагаю-чись досягти певного результату, маскують справжні на-міри, виражають удавану волю - волю, яка не відповідає їх намірам. У даному випадку слід розрізняти два правочини: укладений для виду і той, який приховують. Обидві ці правочини можуть бути як дійсними, так і недійсними. Але незале-жно від того, якими є ці правочину, виходячи з загального правила про необхідність відповідності внутрішньої волі волевиявленню, потрібно застосовувати правила, що регулюють ту угоду, яку сторони справді мали на увазі. Таким чином, правочин, укладений для виду, до уваги не бе-реться і визнається нікчемним. Так, якщо буде встанов-лено, що договір доручення прикриває договір купівлі-продажу автомобіля (іномарки, придбані за кордоном), то такий договір доручення повинен визнаватися нікчем-ним, але й договір купівлі-продажу буде недійсним, як такий, що не відповідає вимогам законодавства.

Наслідки недійсних правочинів залежать від того, здійснений правочин чи ні. Якщо він ще не здійснений жодним із його суб’єктів, то сам факт визнавання правочину недійсним буде єдиним наслідком його недійсності. У випадках здійснення недійсної правочину взаємовідносини його учасників підпоряд-ковуються встановленим законодавством правилам.

Такими наслідками є:

- двостороння реституція, за якої кожна із сторін зо-бов’язана повернути другій все одержане за правочином, а при неможливості повернути одержане в натурі - від-шкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності правочину не передбачені законом;

- одностороння реституція, за якої одній стороні (по-терпілому) повертається другою стороною все одержане нею за правочином, а при неможливості повернення одержа-ного в натурі - відшкодовується його вартість у грошах. Майно, що було одержане за недійсним правочином потерпі-лим від другої сторони, повертається в дохід держави. При неможливості передати це майно в дохід держави в натурі - стягується його вартість. Одностороння рести-туція застосовується щодо тих недійсних угод, які були укладені внаслідок обману, насильства, погрози, зловми-сного зговору представника однієї сторони з другою сто-роною або збігу тяжких обставин. Одностороння рести-туція застосовується також при наявності умислу лише у однієї сторони правочину, укладеної з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства;

- відсутність реституції стягнення всього одержа-ного сторонами за правочином в доход держави. Відсутність реституції має місце у випадках недійсності правочину, укла-деного з метою, що суперечить інтересам держави і суспі-льства при наявності умислу у обох сторін.

При двосторонній і односторонній реституції, крім повернення одержаного за правочином, можуть виникнути обов’язки винної сторони відшкодувати потерпілій сто-роні понесені нею витрати, втрату або пошкодження її майна [4, с.126-128].

2.2. заперечні правочини

Якщо нікчемні правочини є недійсними ще з початку їх укладання, то правочини, укладені обмежено дієздатними без згоди їх піклувальників або під впливом обставин, що тимчасово паралізували волю одного або двох контр-агентів, породжують відповідні права і обов’язки сторін, а отже, є дійсними. Проте така їх дійсність може бути оспорена відповідними особами в суді, господарському суді. Тому такі правочини називаються відносно дійсними або заперечними. До них належать правочини, укладені:

- неповнолітніми;

- громадянами, обмеженими у дієздатності судом;

- громадянами, нездатними розуміти значення своїх дій;

- внаслідок помилки;

- внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисного правочину представника однієї сторони з другою або внаслі-док збігу