Заперечні правочини, визнані недійсними, вважаються та-кими з моменту їх укладання. Це правило, поширюється на всі недійсні правочини, у тому числі й на ті, визнання не-дійсності яких залежить від волі зацікавлених осіб, по-терпілих, державних і громадських організацій. Проте, якщо з самого змісту правочину випливає, що він може бу-ти припинений лише на майбутнє, дія правочину визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

Недійсними можуть бути й частини правочину. Визнання певних частин правочину недійсними не тягне за собою не-дійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що правочин був би укладений і без включення недійсної її частини.

Недійсні правочини можна також класифікувати на правочини з дефектами:

- суб’єктного складу - правочини, що не збігаються з право- або дієздатністю осіб, які їх уклали;

- волі одного або усіх учасників правочину, коли внутрішня воля не збігається з волевиявленням, формою змісту [12, с.202].

Розділ ІІІ.

Правові наслідки порушення умов чинності правочину

Для того, щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати ряду вимог, які прийнято називати умовами дійсності правочину. До них належать: законність змісту; здат-ність осіб, які її учиняють, до участі в угоді; відповід-ність внутрішньої волі волевиявленню; дотримання фор-ми правочину.

Правочин, укладений з порушенням хоча б однієї із зазна-чених умов, визнається законодавством недійсним. Не-дійсність правочину означає, що дія, учинена під виглядом правочину, не створює правових наслідків, на які вона була спрямована.

3.1. порушення правил щодо форми правочину

Правочини мають укладатись у певній формі . Форма правочину - це форма волевиявлення особи чи осіб , що укладають угоду.

Законодавство України розрізняє дві форми угод :

- усну;

- письмову [2, ст.206].

Враховуючи те, що ці форми дуже часто застосовуються, закон найбільш докладно і обґрунтовано регламентує їх, разом з тим закон надає юридичного значення виявленню волі шляхом конклюдентних дій чи мовчання.

Як правило, форма правочину обирається за розсудом осіб, які його укладають, за виключенням випадків, коли закон зобов’язує укласти угоду в певній формі.

Усним є правочин, в якому воля сторін виявляється в процесі безпосередніх переговорів між сторонами. До таких переговорів відносять переговори при особистій зустрічі чи по телефону, що не пов’язані з укладанням будь-якого письмового документу.

Правочини, що виконуються під час їх укладання, можуть укладатися усно , якщо інше не встановлено законодавством.

Характерною рисою усних угод є співпадання в часі двох стадій їх розвитку – укладання і виконання. Якщо такого співпадання не має, то правочин не підпадає під дію цього положення закону..

Прикладом усних угод можуть бути правочини купівлі-продажі в магазинах.

У випадках укладання правочину в усній формі між юридичними особами чи між юридичною особою та громадянином, сторона, яка оплатила товари та послуги, повинна одержати письмовий документ, що підтверджує одержання грошей та підстави їх одержання. Прикладом може бути чек чи квитанція, що видається в магазині при купівлі товару.

Письмовим є правочин, що укладається шляхом складання письмового документу.

Існує два різновиди письмової форми правочину :

- проста;

- нотаріальна.

Законодавство передбачає випадки укладання правочину у простій письмовій формі :

1) правочини державних, кооперативних та інших юридичних осіб між собою і з громадянами , за винятком окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством ;

2) на жаль, п.2 ч.1 ст.44 ЦК УРСР застарілий і на даний момент не діє, бо в ньому мова йде про грошову одиницю, яка вже не існує. Але характеризуючи цю норму, треба зазначити, що вона закріплює принцип, за яким правочини між громадянами, укладені на суму понад розміру, встановленої законом, укладаються в простій письмовій формі .

Але закон не дає вичерпного переліку випадків укладання угод у письмовій формі. В такій формі повинні укладатись інші правочини громадян між собою , відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Прикладами таких угод можуть бути:

- договір поруки, що в будь-якому випадку укладається в письмовій формі;

- договір майнового найму між громадянами на строк понад один рік.

Закон вимагає, щоб письмові правочини були підписані особами , які їх укладають. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати угоду, то за його дорученням це може зробити інший громадянин. Підпис останнього повинен бути засвідчений організацією, в якій працює чи навчається громадянин, що укладає угоду, або житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні, або органом чи службовою особою, що вчиняють нотаріальні дії.

У деяких випадках закон вимагає, щоб правочин, укладений в письмовій формі, була нотаріально посвідченим.

Нотаріальне посвідчення угод означає, що її укладання контролюється державним органом – нотаріальною конторою чи приватним нотаріусом, що діють на підставі Закону України про нотаріат. Нотаріальне посвідчення угод введене з метою забезпечення і перевірки їх законності. Так, з’ясувавши, що правочин не відповідає всім вимогам закону, порушує права осіб та їх законні інтереси нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальних дій.

Від нотаріального посвідчення треба відрізняти обов’язкову реєстрацію угод в уповноважених державних органах. Наприклад договір купівлі-продажу житлового будинку підлягає реєстрації у БТІ. Відмежування нотаріального посвідчення від реєстрації у відповідних державних органах здійснюється за юридичними наслідками цих дій. Так, юридичним наслідком нотаріального посвідчення є укладення правочину, а наслідками обов’язкової реєстрації є те, що держава дізнається про перехід права власності та реєструє нового власника, видаючи йому правовстановлюючий документ.

Вираз волі шляхом реальних дій передбачений в законі, де записано, що правочин, для якого законом не встановлена певна форма, вважається також укладеним, якщо