Доречно зазначити, що роль правоохоронних органів у цьому процесі не головна, ось чому питати тільки з них про стан злочинності у країні принаймні некоректно, а по суті — безглуздо. Це лише вожді комуністичної партії додумувалися ставити перед правоохоронними органами Радянського Союзу завдання покінчити зі злочинністю до якоїсь конкретної дати. Така утопічна ідея випливала з тодішньої радянської кримінології, яка стверджувала, що за соціалізму немає причин злочинності, а її "безпричинне" існування пояснювала "пережитками капіталізму" у свідомості людей, що явно суперечило самій же марксистській теорії, згідно з якою суспільне буття визначає суспільну свідомість і остання не може бути нічим іншим, як його відображенням.

Умови, що сприяють існуванню злочинності

Умови, що сприяють злочинності, — це ті факти реальної дійсності, які безпосередньо злочинність не спричинюють, але їх наявність сприяє її існуванню. Самі ці факти кореняться в економічних, політичних, духовних та суспільних відносинах.

Здебільшого це недоліки у функціонуванні господарського і державного механізму, охороні правопорядку, державного чи приватного майна, обліку матеріальних цінностей тощо. Це можуть бути і упущення в діяльності державної адміністрації, правоохоронних та контролюючих органів, судів, прогалини у законодавстві. Вони об'єктивно сприяють існуванню злочинності, хоч прямо її не породжують.

У принципі виявлення і усунення умов злочинності — операція більш легка, ніж аналогічні дії стосовно причин злочинності. Така діяльність вимагає менших затрат, але здатна дати вагомі позитивні результати. Проте й умови злочинності на загальному й видовому рівні усунути повністю неможливо. Скажімо, однією з умов, що сприяє злочинності, є те, що не всі вчинені злочини реєструються, а з-поміж зареєстрованих — не всі розкриваються. Звичайно, однією з причин такого становища є недоліки в роботі правоохоронних органів. Керівництво цих органів, зокрема внутрішніх справ, робить багато, аби усунути ці недоліки. Для скорочення штучної латентності змінюються критерії оцінки діяльності органів міліції, проводиться низка заходів кадрового, оперативно-розшукового, слідчого, матеріально-технічного характеру. Це дає позитивні результати. Так, зменшується кількість злочинів (у 1995 р. зареєстровано 641860 злочинів, у 1999 р. — 558716 злочинів), у той же час підвищується їх розкриття (у 1995 р. воно становило 49,5 %, у 1999 р. — 73,4 %). За цими показниками стоїть напружена праця всіх служб міліції. Але чи можна сказати, що всі недоліки міліцейської роботи, які мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер, можуть бути коли-небудь усунені? Звичайно, ні.

Щодо умов, які сприяють окремим злочинним посяганням, то вони можуть бути усунені повністю, наприклад, шляхом введення нових форм бухгалтерського обліку, встановлення сигналізації на об'єкті. Проте треба мати на увазі, що злочинці знаходитимуть або самі створюватимуть нові обставини, які виступатимуть як умови вчинення злочинів. Отже, умови — невід'ємна складова процесу детермінації.

Наприкінці зазначимо, що викладені нами положення не повинні сприйматися занадто песимістично. Адже ми розглядали тільки криміногенні фактори, які обумовлюють злочинність.

Та водночас потрібно бачити і позитивні зрушення в Україні, які набирають сили. Так, вони не ліквідують злочинність, але з поліпшенням соціально-економічної ситуації, підвищенням життєвого рівня народу вона неминуче буде відтіснятися на узбіччя шляху розбудови правової держави і громадянського суспільства, де людина, її життя і здоров'я, права і законні інтереси справді будуть найвищою соціальною цінністю.

Основні підходи до вивчення причин та умов злочинності у сучасній вітчизняній кримінології

Процес виявлення причинності і детерміації злочинності практично здійснюється з одночасним використанням двох прийомів:

за допомогою аналізу загальних даних про стан суспільства, різні його сторони і їх взаємозв'язок, з негативними соціальними відхиленнями;

шляхом аналізу даних кримінології про причини і умови окремих злочинів, їх творчого узагальнення і переходу на рівень виявлення причинності і детерміації злочинності, як масового явища.

Результати, отримані при застосуванні вказаних підходів, зіставляються і аналізуються у взаємозв'язку.

Перший прийом представляє собою цілеспрямовану поетапну пізнавальну діяльність:

на першому етапі гіпотетично встановлюється коло суспільних явищ і процесів, пов'язаних із злочинністю, визначаються їхні показники і виявляється стан цих явищ, процесів за даними економічних, соціологічних, інших досліджень;

на другому етапі встановлюється статистична залежність виділених показників і злочинності;

на третьому — при встановленні факту статистичної залежності розкривається її характер: причинно-наслідковий зв'язок, зв'язок станів, функціональний або інша залежність.

На першому етапі підставою для попереднього окреслювання кола кримінологічно значущих суспільних явищ і процесів служать наступні дані: а) висновки філософів, економістів, політологів, соціологів, соціальних психологів і інших фахівців, про стан суспільного організму, соціальні суперечності, дисфункції, вплив різних процесів і явищ на негативні соціальні відхилення (результати теоретичних і емпіричних досліджень); б) раніше сформульовані висновки кримінологів про взаємозв'язок відповідних станів суспільства, соціальних явищ і процесів із злочинністю (базуються на відповідних дослідженнях проблем злочинності).

На другому етапі встановлюється статистична залежність зміни злочинності від виділених явищ, процесів. Наприклад, маючи на увазі посилення міграції в суспільстві і знаючи колишні висновки про підвищену кримінальну активність мігрантів, кримінолог при аналізі кримінальної статистики, карток первинного обліку, матеріалів про злочини і кримінальних справ, з'ясовує, чи збільшується абсолютне число мігрантів-злочинців, чи зростає їхня питома вага в загальному числі злочинців. Використовується кореляційний аналіз: дані про міграційні потоки зіставляються з даними про злочинність, у тому числі злочинності мігрантів.

Висловлене допомагає виявленню