Доцільно за таких умов вести мову про необхідність удосконалення цього механізму, особливо на юрисдикційному рівні, уточнення окремих ознак екологічної безпеки, що, безперечно, сприятиме практичній реалізації основних юридичних можливостей особи, суспільства і держави (держав) у сфері національної та глобальної екологічної безпеки, ініціювання зближення їх правового регулювання та захисту порушених суб'єктивних прав у цій важливій сфері. Такий підхід має базуватися на реальній правовій основі стану захищеності (незахищеності) права на екологічну безпеку як пріоритетного і абсолютного юридичного феномена у системі екологічних прав людини, інших фізичних і юридичних осіб, а у передбачених законом і міжнародними договорами випадках — прав суспільства і держави.

У цьому плані певний інтерес викликають положення про доцільність розробки і послідовної реалізації концепції міжнародної екологічної безпеки, що були висунуті у липні 1988 р. на черговій нараді Політичного консультативного комітету держав — учасників Варшавського Договору1, за якою міжнародна екологічна безпека має сприяти сталому і безпечному розвиткові усіх держав і створенню сприятливих умов для життя кожного народу і кожної людини, що передбачає такий стан міжнародних відносин, за якого забезпечуватиметься збереження, раціональне використання, відтворення і підвищення якості навколишнього середовища.

З огляду на це, учасники наради високо оцінили діяльність ООН та її спеціального органу — Програми ООН з навколишнього середовища та роботу міжнародної комісії з охорони навколишнього середовища і розвитку, яка запропонувала розглядати екологічні проблеми не ізольовано, а у взаємозв'язку з проблемами війни і миру, роззброєння і розвитку, ліквідації відсталості і бідності, забезпечення гідного, здорового і безпечного життя на Землі.

Зрозуміло, що наведені положення більшою мірою мають загальний геополітичний характер, але в той же час у них містяться досить істотні ознаки міжнародної екологічної безпеки як стану розвитку міжнародних відносин у сфері екології, які б мали спрямовуватися на поліпшення довкілля, а отже і на його безпечність для життя усього живого на планеті. Тобто, екологічна безпека у міжнародній сфері — це ступінь розвитку міжнародного співробітництва та міжнародно-правового опосередкування еколого-правових зв'язків між державами та відповідних відносин у сфері екологічної безпеки, які забезпечують високу якість довкілля для життя і здоров'я людей та інших живих організмів у транскордонному вимірі.

Очевидно, що йдеться про новаційний розвиток зовнішніх (міжнародних) відносин у сфері екологічної безпеки, які, звісно, не можуть не відображатися на характері юридичних зв'язків та відповідних правовідносин у сфері внутрішньої екологічної безпеки. Адже марно говорити про стандарти та перспективи міжнародної екологічної безпеки, якщо вони не відпрацьовані у національному вимірі країни або не забезпечені відповідними механізмами з урахуванням національних, регіональних та місцевих умов реалізації державної екологічної політики. Тому це спонукає державу і суспільство гармонізувати свої ідеї та принципи забезпечення екологічної безпеки на рівні світових вимог та трансформувати новаційні процеси, відносини і норми на рівень світового співтовариства з метою створення збалансованої системи екологічної безпеки як імперативного чинника сучасного цивілізованого розвитку і гарантії створення і захисту докорінного права на екологічну безпеку. Ці ідеї були суттєво розвинуті на Конференції з навколишнього середовища, що відбулася в Ріо-де-Жанейро в червні 1992 p., де було прийнято всесвітній план дій — Порядок денний на XXI століття. Як зазначається у преамбулі Порядку денного, єдиний спосіб забезпечити собі безпечне і краще майбутнє — вирішити екологічні проблеми і проблеми екологічного розвитку у комплексі та за спільним погодженням держав. А тому доцільно потурбуватися про те, щоб екологічні норми, включаючи норми, що забезпечують додержання стандартів охорони здоров'я і безпеки, не використовувалися як засоби довічної і невиправданої дискримінації або як замасковані торговельні обмеження.

У цьому вбачається сенс сучасної гуманістичної екологічної політики держави щодо декларування і гарантування пріоритетних - прав особи і суспільства на основі здійснення відповідної внутрішньої і зовнішньої функції держави — забезпечення екологічної безпеки.

Проведений аналіз теоретичних джерел, законодавчих та підзаконних актів, деяких політико-правових та інших нормативних документів дає підстави стверджувати, що екологічна безпека є різноплановою і поліфункціональною інтегрованою категорією, що відтворює реальне біолого-фізичне, технологічне, економічне та соціально-правове явище, а тому може розглядатися через призму:

а) стану навколишнього природного середовища (фізико-біологічного підходу);

б) стану розвитку техніки і технологій, що виключають або зменшують рівні екологічної небезпеки (технологічного підходу);

в) стану економічного забезпечення екологічної безпеки (економічного підходу);

г) стану розвитку відносин екологічної безпеки, що передбачає створення соціальної інфраструктури системи екологічної безпеки у широкому розумінні (соціального підходу);

д) стану захищеності екологічних інтересів особи, суспільства та держави, а також екологічних прав громадян, зокрема права на екологічну безпеку, гарантованого законами держави (державно-правовий підхід).

Саме у двох останніх контекстах екологічна безпека розглядається як різновид та складова національної і транснаціональної (глобальної) безпеки, що передбачає створення сталої системи екологічної безпеки, тобто сукупності соціально-правових і державно-правових інституцій, функціонування яких було б спрямоване на упередження будь-якої загрози для людини, суспільства і держави як основа задоволення національних екологічних інтересів та забезпечення екологічних прав громадян.

За логікою система екологічної безпеки має включати збалансовану сукупність державно-правових і соціальних противаг щодо виникнення та відвернення різноманітних загроз:

а) природного походження, породжених або ускладнених наслідками природної стихії;

б) антропогенного (техногенного) походження як наслідок небезпечної неконтрольованої (або недостатньо контрольованої) господарської та іншої екологічно шкідливої і загрозливої діяльності.

В юридичному аспекті гарантування екологічної безпеки, тобто стану соціальної і правової захищеності, уможливлюється виконанням державою безпосереднього обов'язку — шляхом встановлення системи засобів забезпечення, регламентування прав на екологічну безпеку; регулювання