КОНТРОЛЬНА РОБОТА З КУРСУ

“ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД УКРАЇНІ”

ПОВНОВАЖЕННЯ ПРОКУРОРА В СУДОВОМУ ПРОЦЕСІ У КРИМІНАЛЬНІЙ СПРАВІ

1. Повноваження прокурора щодо підтримання державного обвинувачення в суді

У суді першої інстанції прокурор виконує функцію підтримання державного обвинувачення від імені держави. При цьому прокурор користується процесуальним статусом сторони й виконує обов'язки щодо обґрунтування обвинувальної тези або відмови від обвинувачення, якщо вона не підтвердилася. Таке положення закріплено в Кримінально-процесуальному кодексі та перестало бути дискусійним.

Функція прокурора як обвинувача в суді першої інстанції є не односторонньою, на відміну від функції захисту. Прокурор в окремих випадках зобов'язаний відмовитися від обвинувачення, а адвокат не має права відмовитися від прийнятого захисту, прокурор виконує державно-правову функцію, залишається представником системи прокуратури й тому зобов'язаний реагувати на будь-які випадки порушення закону, у тому числі на незаконне рішення (вирок), незалежно від того, відповідає це інтересам обвинуваченого чи суперечить їм. Такі вимоги закріплено в ст. 25 КПК України: "Прокурор зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили ".

Аналогічні обов'язки передбачено в Законі України "Про прокуратуру": "Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу... зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили" (ст. 35 Закону).

Обов'язки прокурора як учасника процесу принципово відрізняються від обов'язків інших учасників, оскільки відповідно до ст. 22 КПК він зобов'язаний сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний, об'єктивний розгляд справи та постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі. Такі вимоги передбачено і в ст. 34 Закону "Про прокуратуру".

У стадії судового розгляду кримінальної справи прокурор має процесуальне становище сторони -обвинувача, рівноправного з іншими сторонами, які беруть участь у справі, і, підтримуючи наданими йому законом засобами державне обвинувачення, виконує таким чином державно-правову функцію кримінального переслідування, покладену на нього Законом України "Про прокуратуру".

Але, незважаючи на рівність прав прокурора з правами інших учасників процесу в доказуванні, немає підстав урівнювати інші повноваження, у тому числі й обов'язки сторін.

У контрольних судових інстанціях - апеляційній і касаційній, а також при перегляді судових рішень у порядку виключного провадження, - прокурор не підтримує обвинувачення, а висловлює свою позицію про законність та обґрунтованість оскарженого вироку, сприяє тим самим правильному вирішенню справи.

Така ж роль прокурора і при розгляді судом питань, пов'язаних із виконанням вироку (ст. 411 КПК), де прокурор робив свій висновок.

Закріпивши у вітчизняному судочинстві принцип змагальності, автори змін, внесених до КПК в липні 2001 року, всупереч традиціям вітчизняного судочинства, відмову прокурора від обвинувачення (ст. 264 КПК) зробили обов'язковою для суду. При цьому законодавці та вчені, які підтримують це положення, не звертають увагу на те, що таким чином вони обмежують владу суду, а долю справи цілком передають до рук прокурора.

Правосуддя перестає бути повноцінним, коли виключена судова перевірка обґрунтованості відмови прокурора від обвинувачення, як і перевірка визнання обвинуваченим своєї вини. Як наслідок таких законодавчих положень про відмову прокурора від обвинувачення склалась ситуація, коли помилкова незаконна позиція прокурора про відмову від обвинувачення для суду є обов'язковою і рішення, яке він приймає, за всієї очевидності його незаконності, ніяка контрольна судова інстанція не може скасувати.

Наведений приклад свідчить про те, що, дотримуючись принципу змагальності в кримінальному судочинстві, необхідно зберегти контроль за дотриманням законів прокурором і судом, який повинен бути взаємним. Підтримання державного обвинувачення в суді є головною функцією прокуратури, яка вимагає особливої уваги з боку керівників органів прокуратури, необхідного організаційного та методичного забезпечення.

Положення про те, що судочинство здійснюється на підставі змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 129 Конституції України), а також вимоги про змагальність, закріплені в ст. 16і КПК, створили певні проблеми в організації роботи прокуратури з підтримання державного обвинувачення.

Сьогодні згідно зі ст. 264 КПК України участь прокурора в судовому засіданні є обов'язковою, крім випадків, коли розглядаються справи про злочини, передбачені ст. 125 (умисне легке тілесне ушкодження); ч. 1 ст. 126 (побої та мордування, які не спричинили тілесних ушкоджень) і ст. 356 (самоправство), а також коли прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення.

Таким чином, кримінально-процесуальний закон зобов'язує органи прокуратури підтримувати державне обвинувачення практично в усіх кримінальних справах, які розглядаються в судах. За 2003 рік органи прокуратури України забезпечили підтримання обвинувачення в усіх справах обов'язкової категорії, розглянутих судами. Тим же часом слід зазначити, що, незважаючи на такий позитивний показник, органи прокуратури мають значні проблеми в організації роботи з підтримання державного обвинувачення. Перш за все для реалізації в повному обсязі принципу змагальності прокуратура не має необхідного кадрового потенціалу. Як наслідок трапляються випадки, коли обвинувачення в судах підтримують прокурори без належної підготовки через відсутність необхідного часу для вивчення справи або несумлінне ставлення до своїх обов'язків. Така підготовка закінчується ознайомленням з матеріалами наглядового провадження.

Безумовно, що якість державного обвинувачення у таких випадках не відповідає принципу змагальності й не забезпечує невідворотності покарання винних у вчиненні злочину.

Конституційний принцип здійснення судочинства на підставі змагальності передбачає насамперед поділ функцій обвинувачення, захисту та вирішення справи. У кримінальному судочинстві поділ процесуальних функцій не означає, що збирання та подання виправдувальних доказів, з'ясування