Часткова відмова від обвинувачення має місце в тому разі, коли прокурор відмовляється від обвинувачення у вчиненні одного або декількох злочинів, залишивши обвинувачення особи в інших злочинах.

У даному випадку від прокурора надходить пропозиція про закриття справи або виправдання особи за однією або кількома статтями Кримінального кодексу, залишивши обвинувачення в інших злочинах. Часткову відмову від обвинувачення слід розмежувати зі зміною обвинувачення. Під зміною обвинувачення слід розуміти внесення до нього прокурором тих чи інших поправок, які впливають на сутність, обсяг чи характер обвинувачення у справі. Наприклад, вилучення епізодів із багатоепізодного злочину; вилучення кваліфікуючих ознак; зменшення обсягу обвинувачення у розмірах і наслідках та багато інших можливих змін. Характерно, що часткова відмова прокурора від державного обвинувачення, як і повна, якщо потерпілий погоджується з прокурором, згідно ст. 282 КПК, для суду є обов'язковою. Повна відмова від обвинувачення означає, що, на думку прокурора, підсудний повинен бути виправданий.

Згідно з чинним законодавством (ст. 327 КПК) виправдання судом можливе за умови, коли дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, тобто: 1) якщо не встановлено подію злочину (п. 1 ст. 6 КПК); 2) якщо в діянні підсудного немає складу злочину (п. 2 ст. б КПК); 3) якщо не доведено участь підсудного у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 213 КПК). Таким чином, за наявності вказаних підстав суд виносить виправдувальний вирок. Поряд із цим, згідно зі ст. 282 КПК суд своєю ухвалою (постановою) повинен закрити справу, якщо прокурор відмовиться підтримувати державне обвинувачення, а потерпілий також погоджується з прокурором.

У практичній діяльності виникають випадки, коли прокурор відмовляється від підтримання державного обвинувачення і за інших підстав, коли він пропонує суду застосувати ст.ст. 6-10 КПК України? Особливо це стосується випадків, коли прокурор пропонує суду закрити справу у зв'язку з актом амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням особи (п. 4 ст. 6 КПК) і якщо особа, яка не досягла на час вчинення суспільне небезпечного діяння одинадцятирічного віку (п. 5 ст. 6 КПК).

Розглядаючи справу щодо особи, до якої необхідно застосувати акт про амністію чи помилування (ч. 4 ст. 6 КПК), прокурор свою позицію повинен викласти з урахуванням вимог закону, який визначає, що за цих обставин суд повинен довести розгляд справи до кінця, постановити обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від покарання.

Розглядаючи справу щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільне небезпечного діяння одинадцятирічного віку (п. 5 ст. 6 КПК), прокурор повинен запропонувати винести ухвалу - постанову про закриття справи (ст. 282 КПК), а до підсудного застосувати примусові заходи виховного характеру відповідно до ст. 447 КПК. Коли ж у судовому засіданні встановлено, що на час розгляду справи внаслідок зміни обставин вчинене особою діяння втратило суспільну небезпеку або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільне небезпечною (ст. 7 КПК), прокурор повинен підтримувати обвинувачення. У цих обставинах суд за наявності підстав, зазначених у ст. 48 КК, а це стосовно особи, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може звільнити від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розгляду справи в суді, унаслідок зміни обстановки, вчинене нею діяння, втратило суспільну небезпеку, або ця особа перестала бути суспільне небезпечною. Прокурор при цьому повинен підтримувати обвинувачення, суд же може закрити справу, додержуючись вимог, зазначених у ч. 2 і 3 ст. 7 КПК, тобто у зв'язку з примиренням підсудного з потерпілим або із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, а може погодитися з прокурором і винести обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від покарання (ч. 2 ст. 334 КПК).

Такі випадки свідчать, що в разі встановлення в судовому засіданні вказаних обставин, прокурор може або продовжувати підтримувати обвинувачення, або відмовитися від нього.

Необхідно також визначити групу обставин, які ведуть до закриття провадження в справі незалежно від того, винний чи невинний підсудний у вчиненні злочину: а) за відсутності скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше, як за його скаргою (п. 7 ст. б КПК); б) щодо померлого, якщо його рідні не наполягають на продовженні розгляду справи з метою реабілітації (п. 8 ст. 6 КПК); в) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави (п. 9 ст. 6 КПК).

Характерно, що питання про винність особи в цих випадках не треба вирішувати. Тому прокурор і не повинен висловлювати свою позицію щодо обвинувачення. Він має звернути увагу суду на вказані обставини й запропонувати закрити провадження в справі, тобто за наявності цих обставин прокуророві не треба виносити постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення, а достатньо лише в усній формі довести суду свою позицію про необхідність закриття справи.

У випадках, коли в судовому засіданні буде встановлено, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, примирилася з потерпілим і відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46 КК), прокурор не відмовляється від обвинувачення. Такою самою є позиція прокурора й у справах стосовно неповнолітнього, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості (ст. 97 КК). При цьому суд на підставі ст. 8 КПК у зв'язку з примиренням підсудного з потерпілим виносить постанову про