Особа злочинця по цих справах різниться за віком, освітою, соціальним станом. Серед злочинців значна кількість неповнолітніх. Поведінка ґвалтівника є неоднозначною, іноді він агресивний, спричиняє тілесні ушкодження, цинічні образи, знущається, принижує честь і гідність особи тощо.

Зустрічаються також випадки, коли злочинець після вчинення зґвалтування допомагає привести в порядок одяг потерпілої, зовнішній вигляд, проводжає її, вживає заходів до встановлення місця проживання, навчання або роботи, складу родини, намагається призначити зустріч тощо.

Місцем вчинення зґвалтувань бувають найчастіше підсобні приміщення, покинуті будинки, підвали багатоповерхових будинків, а іноді й квартири, куди потерпіла зайшла внаслідок обману з боку насильника, готелі, пустирі та інші місця, де немає сторонніх.

Щодо джерел відомостей про обстановку злочину та особу злочинця, то заяви можуть поступити не тільки від потерпілої, а й від батьків, подруг, людей, які надали потерпілій першу допомогу, медичних працівників тощо. Однак відомості з цих джерел часто бувають неповними, містять суб'єктивні оцінки події, їх завжди необхідно перевіряти і критично оцінювати [16, c. 417]. Рідше джерелом відомостей вчинення зґвалтування бувають факти, встановлені оперативно-розшуковими органами або безпосередньо в ході допиту осіб, затриманих чи вже притягнутих до кримінальної відповідальності. Це трапляється, коли злочинна група вчиняла злочини протягом деякого часу, а потерпілі з тих чи інших причин не заявили або заявили, але заява перебувала без розгляду чи справа була припинена у зв'язку з тим, що злочинці не були встановлені.

Велике значення для розслідування має своєчасність одержання свідчень про вчинений злочин. Чим раніше вони надійдуть, тим більше можливостей виявити сліди злочину і злочинця [26, c. 207].

Всі елементи криміналістичної характеристики зґвалтувань взаємопов'язані. Поєднання цих елементів у конкретних ситуаціях неоднакове, а тому і значення їх для розслідування неоднозначне у кожному окремому випадку.

При розслідуванні справ про зґвалтування необхідно встановити: а) наявність самої події злочину; б) особу, яка вчинила зґвалтування; в) винність особи у цьому злочині; г) обставини, що визначають характер та ступінь відповідальності; ґ)причини та умови, що сприяли зґвалтуванню.

Перш за все слід з'ясувати, чи був статевий акт здійснений всупереч волі потерпілої (чи застосував злочинець фізичне або психічне насильство), або був використаний її безпорадний стан, що виявилося у фізичній або психічній безпорадності потерпілої.

Після встановлення факту зґвалтування слідчий з'ясовує: а) у чому саме виявилося фізичне насильство (заламування рук, здавлення шиї, спричинення тілесних ушкоджень, больові прийоми тощо); б) форму та зміст погрози; в) чим був обумовлений безпорадний стан потерпілої, у чому це конкретно виявилось (фізичні вади, розлад нервової системи, інший хворобливий або непритомний стан).

З'ясування факту фізичного насильства не є складним, бо це загальноприйняте поняття, однак необхідно уточнити характер та вид насильства.

При встановленні ж факту психічного насильства (погрози) треба керуватися п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 4, в якому вказано, що у справах про зґвалтування “під погрозою, що застосовується як засіб подолання опору потерпілої, слід розуміти її залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілої чи її родичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілої”, тобто погроза повинна бути реальною.

У пункті 9 цієї ж постанови визначено поняття безпорадного стану потерпілої, наявність або відсутність якого підлягає обов'язковому встановленню у ході розслідування. Необхідно з'ясувати, у чому конкретно виявлявся безпорадний стан потерпілої (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний її стан тощо). Якщо йдеться про перебування потерпілої в стані сп'яніння, то слід обов'язково встановити ступінь сп'яніння. У пункті 9 даної постанови вказано, що зґвалтування слід визнавати вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої у випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір насильнику, який міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла знаходилася саме в такому стані [22, c. 99].

Встановлюючи, за допомогою яких насильницьких дій здійснено зґвалтування, слідчий з'ясовує, чи був реальним опір, що вчинила потерпіла, а також уточнює час, місце і обставини вчинення злочину.

Точне встановлення часу вчинення зґвалтування дозволяє не тільки перевірити свідчення потерпілої і підозрюваного (обвинуваченого), який може заявити про своє алібі, а й виявити свідків злочину.

На місці вчинення зґвалтування часто можуть бути виявлені сліди та інші важливі доказі по справі: предмети туалету як потерпілої, так і злочинця, інші речові докази, сліди опору з боку потерпілої.

Так, при огляді за участю потерпілої місця вчинення зґвалтування в одному випадку було знайдено шматок матеріалу від її плаття, бант, а в іншому — постійний залізничний квиток, в якому було вказано прізвище. В ході подальшого розслідування було встановлено, що цей квиток належав злочинцю і випав з кишені його піджака під час боротьби з потерпілою.

Важливе значення має з'ясування обставин зґвалтування. Підлягають з'ясування усі деталі перебігу злочину: місце зустрічі, шлях та спосіб прямування до місця події, зміст розмови до події і після неї, дії злочинця тощо.

До обставин, які підлягають