Рабовласницький лад досяг свого найвищого розвитку в стародавньому Римі. Але до самого падіння рабовласницького ладу, викликаного ходом економічного розвитку, невблаганною внутрішньою суперечністю рабовласницької системи, кримінальний процес залишався за своїм типом рабовласницьким.

Чим вужче ставала база імператорської диктатури, чим більше економічна криза розхитувала рабовласницьку імперію, тим грубіше і антидемократичніше ставали форми суду і кримінального процесу. Змагальна форма все більше поступалася місцем інквізиційній (розшуковій). Але процес залишався знаряддям в руках правлячої верхівки рабовласників, інтересам якої були підпорядковані інтереси не тільки рабів, але й всіх інших груп. вільного населення римської імперії.

Які ж риси характеризують рабовласницький тип процесу?

Основна риса його визначається правовим положенням рабів в рабовласницькій державі: „Раб не має людської особи. Раб є річ”. Тому раб не міг бути і .суб’єктом процесу. Він не міг брати участь в процесі ні в якості судді, ні в якості обвинувача, ні в якості обвинуваченого.

Він міг бути використаний у процесі в якості речі, яка при певних умовах може служити доказом. Послідовно зараховувавши раба до категорії знарядь, які вони ділили на німі (мертвий інвентар), що володіють напівголосом (робоча худоба) і володіючі голосом (раби), римські юристи допускали, „щоб голос раба видавав членороздільні звуки в суді”. Але раб не був свідком в юридичному розумінні цього слова. З нього витягали те, що він міг знати у справі, шляхом застосування тортур, купуючи у власника раба згоду на цю процедуру, жорстокість якої могла завдати йому господарський збиток, якщо раб вмирав або перетворювався на каліку. З цим виключенням раба з сфери загальних процесуальних відносин була нерозривно пов’язана інша риса, що характеризує рабовласницький тип процесу з погляду його співвідношення з кримінальним правом. Кримінальний процес Греції і Риму не був єдиним порядком застосування покарань. Навпаки, лише невелике число покарань застосовувалося в процесуальному порядку. Всі покарання рабів накладалися в порядку адміністративної діяльності окремих посадовців.

Покарання, що застосовувались до рабів, носили яскраво виражений жорстокий характер: за дії одного раба могли піддаватися покаранню великі групи рабів, що належали одному власнику.

Виключивши рабів із загального порядку кримінального процесу, законодавство рабовласницьких держав в період їхнього розквіту встановило формальну рівність всіх вільних в суді. Ця рівність процесуальних прав відображала економічний стан вільних, які в тій або іншій мірі брали участь в експлуатації рабів. Але одні мали в особистій власності тисячі рабів, крупне земельне і інше майно, інші могли експлуатувати в своєму ремісничому або домашньому господарстві одного - двох рабів, нарешті, треті брали участь в експлуатації рабів лише шляхом отримання жалюгідних подачок з державної казни.

Такі відмінності в економічному стані окремих груп рабовласників пояснюють окремі моменти в побудові суду і процесу. З одного боку – боротьба за склад суддів з тієї або іншої групи рабовласників. З другого боку – формальна можливість для кожного громадянина виступати в суді в якості обвинувача, що переслідує обвинуваченого в ім’я публічного інтересу, широке допущення захисту, змагальна форма побудови судового процесу, усність і гласність судочинства. Безкоштовне виконання публічно-правових функцій обвинувачення і захисту зумовлювала фактичне звуження кола осіб, що можуть брати на себе ці функції. Різка майнова нерівність громадян сприяла широкому розвитку підкупу суддів.

Положення рабів, які стояли поза межами загальних процесуальних відносин, зробило досить сильний вплив на побудову процесу в період занепаду всього рабовласницького ладу. В останній період існування Римської імперії основна маса населення була в сфері процесу зведена до положення рабів. Застосування тортур до обвинувачених і свідків, жорсткий зміст покарань – така картина кримінального процесу періоду занепаду рабовласницького суспільства.

Феодальний тип кримінального процесу

Кримінально-процесуальне право феодальної держави відповідало завданням охорони і зміцнення виробничих відносин кріпосного устрою.

Визначальним тут є позаекономічний примус основного експлуатованого класу – кріпосних селян до роботи на феодала. Вся система права, в основі якої лежить підтримуване позаекономічним примусом відносини між феодалом і „його людьми”, є системою станових привілеїв.

Звідси основною рисою феодального типу процесу в період розквіту феодалізму є різке відособлення двох його порядків. Один, обслуговуючий пануючий клас світських і церковних феодалів, був ніби пом’якшений формою „війни” між формально рівними один одному сеньйорами. Тут універсальним способом доведення і навіть оскарження був судовий поєдинок в „суді рівних”. Іншими слонами, тут панувала обвинувачувальна форма процесу.

Для кріпаків основною формою панського суду було спершу не зв’язане законом „розслідування”, що межуввало з „вимучуванням”, а потім в міру послаблення особистої несвободи – ті ж форми „суду рівних”, в якому, проте, застосовувались поєдинок і ордалії як способи доведення обвинувачення для забезпечення інтересів феодала, від імені якого вершився суд. Звідси – можливість поєдинків з неоднаковою зброєю, перехід від двосторонніх ордалій до ордалій односторонніх, які інколи нічим не відрізнялись від тортур.

Другою рисою феодального типу процесу, враховуючи роль церкви, одного з найбільших феодалів середньовіччя і разом з тим носія та охоронця кріпосної ідеології, було проникнення всього процесу релігійно-обрядовими моментами. Це виражалося і в тому, що не тільки в „судах християнства”, але і у феодальних куріях герцогів і