Докази феодального процесу – поєдинок, ордалії, присяга сторін і співприсяжників, а потім присяга обвинуваченого і свідків, носили характер релігійних обрядів.

В класичному феодальному процесі, французькому, виник узятий з канонічного права метод церковних умовлянь віруючих з вимогою доносити властям про злочинців.

Невід’ємною рисою феодального процесу було надзвичайно поширене застосування тортур.

При цьому не можна вважати, що тортури були ознакою тільки розшукової форми процесу, хоча, звичайно, там вона застосовувалася в найбільш широкому об’ємі. Застосування в англійському процесі в якості примусу до підкорення „суду батьківщини” „суворого і тяжкого покарання” показує, що тортури застосовувались і при обвинувальній формі процесу [22, с. 43].

З розвитком в надрах феодального ладу капіталістичних відносин і посиленням класової боротьби кріпосного селянства і міських низів виникала сильна централізована феодальна держава (абсолютна монархія). Вона прагнула замінити різні процесуальні порядки єдиним королівсько-бюрократичним судочинством. При такому „урівнюванні” процесуальні суб’єкти – сторони ставилися в положення подібно до суду над кріпосними. Розширились повноваження суду на застосування нічим не обмежених методів добування істини, початок офіційності витісняє ініціативу і змагання сторін. Іншими словами, розшукова форма витісняє обвинувальну.

Поправкою до такого „урівнювання” служили численні методи, що позбавляли від покарань представників феодальної дворянської верхівки. Також для феодального кримінального процесу були характерними вилучення справ з нормальної підсудності для передачі в особливі „комісії”, збереження феодального „суду рівних” у вищих судових установах (палата лордів в Англії, паризький парламент у Франції), практика адміністративних ув’язнень і помилувань у Франції, діяльність Таємної ради в Англії, „юстиція князівського кабінету” в державах Німеччини.

Все це виключало навіть формальну, юридичну рівність осіб різних станів перед законом і визначеність вживаних судами покарань на основі загального, раніше виданого закону (довільність покарань у Франції, видання біллів в Англії).

Окремі відступи від цих рис феодального типу процесу обумовлювалися розвитком в надрах феодалізму буржуазних економічних відносин (звільнення селян, розвиток торгівлі, а потім і промисловості, завоювання містами особливих привілеїв і т.д.) [10, с. 24].

Особливості історичного розвитку окремих країн Західної Європи обумовили відмінність в політичному устрої держав і разом з тим відмінність у формах суду і процесу. Але до буржуазної революції, яка зруйнувала феодальний лад, основні риси, що характеризують тип кримінального процесу, залишалися і в законах, і в судовій практиці.

Відмінність в ході і результатах революції пояснювало і швидке руйнування (Франція) або тривале збереження (Англія) старих феодальних правових форм і обрядів в новому буржуазному типі процесу [5, с. 103].

Буржуазний тип кримінального процесу

Згідно радянської кримінально-процесуальної науки, кримінально-процесуальне право буржуазії, як і в попередніх економічних формаціях, входило в загальну політико-юридичну надбудову, обслуговуючу базис і направлену на його зміцнення і розвиток. Тому буржуазне кримінально-процесуальне право характеризується рисами, властивими всій буржуазній системі права.

Основою виробничих відносин буржуазно-капіталістичного ладу була експлуатація капіталістами формально вільних робітників і отримання додаткового продукту їхньої праці на основі „договору рівноправних суб’єктів – наймача і робітника”. Тому все буржуазне право відображає відсутність позаекономічного примусу, формальну свободу всіх суб’єктів права, що вступають між собою в різні правові відносини.

Кримінальні закони буржуазної держави одними з основних своїх завдань мали охорону всіх видів приватної власності, непорушність буржуазних виробничих відносин. Кримінальний же процес, за загальним правилом, будувався у формах змагального процесу.

Суть основних буржуазних теорій кримінального права і процесу зводиться до наступних положень. Система кримінального права є сумою норм, встановлених за загальною згодою громадян і необхідних для підтримки в державі правового порядку. Сама держава в особі своїх представників також підпорядкована дії правових норм, як і будь-який громадянин. Це – правова держава. У разі порушення громадянином будь-якої кримінально-правової заборони держава повинна в якості одного з суб’єктів процесу (обвинувача) довести перед незалежним і підпорядкованим тільки праву судом наявність правопорушення і винність громадянина (обвинуваченого) для того, щоб він був підданий судом законному і справедливому покаранню. При цьому ідея незалежності суду від держави підкріплюється правовим інститутом присяжних засідателів, які вирішували питання про доведеність факту злочину і про вину підсудного, принаймні, у злочинах середнього і вищого ступеня тяжкості.

Теорії кримінального процесу відображають наявність формальних гарантій прав обвинуваченого в кримінальному провадженні відповідними конструкціями процесу: а) як спору між державою і громадянином (Англія і Сполучені Штати Америки); б) як системи гарантій особи проти держави (Франція); в) як юридичного тристороннього відношення між обвинувачем, обвинуваченим і судом (Німеччина).

Кожна, з цих теорій спирається на ті норми позитивного кримінально-процесуального права, які в тій або іншій мірі забезпечують обвинуваченому формальну рівність прав з обвинувачем в основних або хоч би тільки в судовій стадії кримінального процесу (більше в Англії, найменше у Франції).

Тому, не дивлячись на окремі відхилення, типовою формою кримінального процесу в буржуазному суспільстві є змагальна форма.

Ця форма з великою послідовністю проведена в побудові всіх стадій англо-американського процесу. Незалежно від того, хто фактично виступає в якості обвинувача, процес являє собою спір від імені короля (в Америці від імені штату або Сполучених Штатів) проти обвинуваченого.

Менш послідовно змагальне начало прослідковується в побудові кримінального процесу на Європейському континенті. Тут закріпилася за зразком французького законодавства слідчо-змагальна (по термінології ряду французьких і російських теоретиків – „змішана”) форма. Вона характеризується слабим розвитком або навіть відсутністю змагальності у