Ніякий тип не може дуже довго залишатися в первозданній чистоті вже із тієї простої причини, що він існує в реальному світі, де все взаємозв’язане і схильне до взаємного впливу.

Вичленяючи безліч реально існуючих або існуючих у минулому режимів судочинства, ми переходимо від загального – поняття ідеальних типів і їхніх видів – до особливого і окремого, від внутрішнього – до зовнішнього, тобто одержуємо поняття форм процесу. З погляду типології, ці форми, строго кажучи, також є типами судочинства, але не відвернуто-ідеальні, а реальні Кажучи про форми судочинства, ми маємо на увазі не ідеальний, а морфологічний принцип типологизації і морфологічну систему типів, предмет якої – дійсність, а не абстракція. Слід розрізняти історичні і легислативні форми процесу.

Історичні форми – це відображення реального судочинства, його першоджерела і еталони. Вони – квінтесенція, основний зміст конкретних форм процесу, історично розвинутих в певних країнах і виявилися настільки вдалими, що послужили зразками для інших народів. В юридичній літературі радянського періоду під історичними формами звичайно розуміли тріаду: змагальний, розшуковий і змішаний процеси, іноді додаючи сюди в якості самостійного члена обвинувальний різновид. При цьому поняттю форми звичайно протиставлялось поняття типу судочинства, покликаного, на думку авторів, відображати класові тип і суть держави та права (рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціалістичний). Правда, так і залишилося незрозумілим: яка конкретна форма відповідає соціалістичному типу процесу? Спочатку М.С.Строгович і Н.Н.Полянський абсолютно точно характеризували його як змішаний. Незабаром, проте, з’ясувалося, що радянський процес недоречно (і небезпечно) іменувати таким чином – адже термін «змішаний» розшифровується як змагально-розшуковий, а офіційна ідеологія того часу не могла примиритися з твердженням, що “найпрогресивніше” соціалістичне правосуддя хоч на йоту може бути схоже на інквізиційний процес. Радянський процес був визнаний соціалістичним, без обговорення, до якої форми він відноситься [27, с. 143]. Мабуть, саме тоді було винайдено поняття історичної форми судочинства, покликане відсунути це питання в розділ історії процесуальної науки. Те, що в радянський період зараховували до історичної форми – змагальні і розшукові елементи – насправді, навпаки, вважається внутрішнім змістом судочинства. Більш заслуговує називатися історичною формою реальність, яка сформувалася в різних країнах і регіонах в результаті конкретно-історичного процесу. Виразно виділяються чотири базових, або історичних, форми кримінального процесу, які можна визначити як англійська, французька, німецька і шаріатська (мусульманська). Крім того, в окремих регіонах, в основному там, де продовжують існувати традиційні суспільства – до цих пір зберігаються і деякі інші, реліктові форми судочинства, що ведуть свій початок з архаїчних часів. Названі форми, на відміну від ідеальних типів і видів, цілком реальні.

Похідними від цих форм-архетипів є режими судочинства, існуючі в окремих країнах, або інакше кажучи, легіслативні форми процесу (від лат. legis – закон і latus – внесений, встановлений, тобто введений нормами права конкретних держав). Легіслативні форми не цілком співпадають з історичними, оскільки випробовують на собі вплив конкретно-історичних умов (соціальних, політичних, етнічних і др.), в яких вони виникли і існують. Можливі ухилення легіслативних форм від первинного архетипу, аж до переходу в іншу морфологічну нішу. Історії відомі приклади справжньої територіальної експансії окремих історичних форм – рецепція римського права, переможний марш французької моделі судочинства по континентальній Європі і т.п. Проте легіслативні форми, будучи об’єктивно детерміновані місцевими умовами, мають тенденцію повертатися в лоно свого природного архетипу і здатні остаточно його змінювати тільки при істотній зміні історичної обстановки.

Елементи змагального і розшукового типів процесу і ознаки окремих його видів співіснують в історичних і легіслативних формах, поєднуючись в різних пропорціях. Тому всякий раз, коли мова заходить про ці форми, ми, по суті, говоримо про процес змішаний. Поняття змішаного процесу традиційно розглядається в юридичній літературі як приналежність ідеальної класифікації процесів, коли змішане повадження ставиться в один ряд із змагальним і розшуковим типами. Проте побудувати ідеальну модель змішаного судочинства практично неможливо: адже зразок, «план будови» для неї кожен раз доводиться запозичити з реального життя. Пропорції поєднання змагальних і розшукових елементів в змішаному процесі не можуть бути задані умовиводами, бо об’єктивно вони завжди визначені зовнішніми конкретно-історичними умовами. Тому поняття змішаного процесу сходить не до ідеальної, а до морфологічної типології, тобто до категорії форм судочинства. Змішаний процес може бути описаний тільки в рамках морфологічної класифікації. І навпаки, як історичні форми-архетипи, так і національні легіслативні форми завжди представляють собою змішаний процес, принаймні, в сучасному світі. Тому теоретична типологія змішаного процесу співпадає з морфологічними архетипами, тобто історичними формами судочинства.

РОЗДІЛ 2 ЗМАГАЛЬНИЙ ПРОЦЕС, ЙОГО ОЗНАКИ ТА ВИДИ

2.1. Поняття та ознаки змагального процесу

Поняття змагального процесу тлумачиться в юридичній літературі по-різному. Досить часто в якості синоніма слову „змагальний” використовується термін „обвинувальний”. Проте, на наш погляд, поняття змагального процесу значно ширше, воно включає ряд видів судочинства, у тому числі і обвинувальний.

Змагальний процес - продукт ідеальної типології. Проте змагальна модель необхідна практично. Чистий змагальний кримінальний процес як цілісна система в реальності не існує, але окремі його елементи присутні в рамках конкретних форм судочинства, абсолютно реальні і підкоряються закономірностям, описуваним змагальною моделлю. В сучасному кримінальному процесі змагальні начала мають домінантне значення, а дана модель відіграє також роль еталону, свого роду політичного критерію демократичності, цивілізованості і справедливості судочинства.

Ідеальний змагальний тип кримінального процесу характеризується наступними ознаками:

1.