Зокрема, на Міністерство оборони покладаються такі основні

функції [ІЗ]:

участь у формуванні та реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, підготовці проектів Концепції (основ державної політики) національної безпеки, Воєнної доктрини України, законодавчих та нормативних актів у сфері оборони, забез-печення їх виконання у Збройних Силах;

координація діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони;

проведення розвідувальної та інформаційно-аналітичної діяльно-сті в інтересах національної безпеки та оборони держави, участь в аналізі воєнно-політичної обстановки та визначенні рівня воєнної загрози національній безпеці України;

участь у формуванні оборонного бюджету; проведення державної військової кадрової політики; участь у забезпеченні функціонування національної економіки та державного управління в особливий період;

здійснення функцій замовника державного оборонного замовлен-ня на розроблення, виробництво, постачання, ремонт, знищення та

утилізацію озброєння, військової техніки, військового майна і мета-лобрухту;

забезпечення реалізації заходів демократичного цивільного кон-тролю за Збройними Силами України;

здійснення в межах своєї компетенції військового і військово-технічного співробітництва з відповідними державними органами інших країн та ін.

Серед основних структурних підрозділів Міністерства оборони: Озброєння Збройних Сил, Тил Збройних Сил, Адміністрація Міні-стерства оборони, а також Головні управління та інші структурні підрозділи безпосередньо підпорядковані Міністру оборони (розвід-ки, фінансово-економічне, виховної роботи та інші). Окремою скла-довою Міністерства оборони згідно Указу Президента України від 21.08.1997 № 888/97 є Генеральний штаб.

Очолює Міністерство оборони Міністр оборони. При цьому, згід-но з третім абзацом статті 8 Закону України «Про оборону України», якщо він військовослужбовець, то одночасно Міністр оборони є Головнокомандувачем Збройних Сил України, а в разі, коли Міні-стром оборони призначається цивільна особа, Головнокомандувачем Збройних Сил України є начальник Генерального штабу Збройних Сил України [12].

У зв'язку з цим, на жаль, необхідно зазначити, що в даному випадку другий та четвертий абзаци статті 3 Закону України «Про Збройні Сили», згідно з якими у підпорядкуванні Міністерства обо-рони перебувають Збройні Сили, а Генеральний штаб Збройних Сил структурно входить до їх складу, входить у протиріччя з тре-тім абзацем статті 8 вказаного Закону. Іншими словами, навіть за цивільного Міністра оборони у підпорядкуванні Міністерства обо-рони будуть перебувати Збройні Сили та їх складова Генеральний штаб, який визначено як основний орган військового управління Збройними Силами України, а Міністр оборони не буде мати пов-новажень щодо керівництва Збройними Силами.

Це очевидний правовий нонсенс, який безумовно має сьогодні і може мати в майбутньому негативні наслідки щодо подальшого вдо-сконалення системи управління Збройними Силами, налагодження демократичного цивільного контролю над військовою сферою, пода-льшої реалізації основних положень адміністративної реформи (зо-

крема, введення інституту державного секретаря в системі Міністер-ства оборони), загалом вдосконаленню цивільно-військових відно-син у державі.

До того ж є й інші недоліки в чинному законодавстві, які слугу-ють доказом сказаного. Так, згідно абзацу сімнадцятого статті 11 Закону України «Про оборону України» серед основних функцій Генерального штабу «проведення розвідувальної та інформаційно-аналітичної діяльності в інтересах підтримання у готовності і бойо-вого застосування Збройних Сил, для чого має він у своєму складі відповідний структурний підрозділ». Ця функція є традиційною для структур подібних Генеральному штабу в будь-якій країні. В той же час аналогічна функція покладається і на Міністерство оборони (аб-зац п'ятий стаття 10 зазначеного Закону та абзац шостий статті 10 Закону України «Про Збройні Сили України»). При цьому в абзаці одинадцятому статті 10 Закону України «Про Збройні Сили Украї-ни» сказано, що функції структурного підрозділу Міноборони, який проводить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність в інтересах оборони і безпеки держави, визначаються Положенням, яке затверджує Президент України. Явне дублювання функцій.

Інший приклад, якщо Законом України «Про Збройні Сили України » визначено, що Положення про Міністерство оборони затверджує Президент України за поданням Кабінету Міністрів України, а гранична чисельність працівників центрального апара-ту Міноборони затверджується Кабінетом Міністрів України, то в зазначеному Законі нічого не сказано, за чиїм поданням затвер-джує Президент України Положення про Генеральний штаб, та хто визначає його граничну чисельність. Можна стверджувати, що це питання взагалі не врегульоване чинним законодавством, оскіль-ки Генеральний штаб з одного боку входить до складу Збройних Сил (абзац четвертий статті 3 «Закону України про Збройні Сили»), а з іншого (пункт 1 Положення про Генеральний штаб, затвердженого Указом Президента України від 21.08.97 № 888/97) «є окрема скла-дова частина Міністерства оборони України».

В той же час загалом, ще раз необхідно зазначити, що впродовж другого періоду військового будівництва, незважаючи на вкрай недо-статнє фінансування, було здійснено ряд заходів, які дозволили знач-ною мірою оптимізувати структуру та чисельність Збройних Сил, і

відповідно систему управління в усіх ланках від Міністерства обо-рони до органів управління з'єднань і військових частин. Постано-вою Верховної Ради України від 22 грудня 1998 року № 327-X1V була визначена загальна чисельність Збройних Сил України: військово-службовців — 310 тис. чол. та 90 тис. працівників Збройних Сил України.

З 1998 року запроваджена нова система воєнно-адміністративного розподілу території держави. Замість військових округів утворено оперативні командування, які стали постійними оперативно-страте-гічними об'єднаннями, призначеними для виконання як у мирний, так і воєнний час оперативних, мобілізаційних завдань і завдань територіальної оборони у встановлених для