Суттєво реформовано систему військової освіти, створено систему замовлення на підготовку офіцерських кадрів, значні перетворення відбулися і в системі військової науки. Нових обрисів набуло між-народне військове співробітництво.

В той же час незважаючи на те, що на другому етапі вдалося ство-рити надійну основу сучасних Збройних Сил, так і не була затвердже-на Державна програма розвитку озброєння та військової техніки та не створена єдина система матеріально-технічного забезпечення війсь-кових формувань.

З іншого боку суттєві зміни в воєнно-політичній обстановці в світі та навколо України, зокрема характеру воєнних конфліктів сучасності, форми та способи застосування у них збройних сил, накопичений досвід, соціально-економічні зміни в державі зумо-вили потребу уточнення Державної програми будівництва та розви-

тку Збройних Сил, що й було зроблено. В травні 2000 року Указом Президента України була затверджена уточнена Проірама, яка отри-мала назву Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України, її головною метою є створення за принципом оборон-ної достатності сучасної моделі Збройних Сил — оптимальних за чи-сельністю, мобільних, добре озброєних, всебічно забезпечених і на-вчених військ (сил), які спроможні були б виконати покладені на них завдання в будь-яких умовах обстановки і в той же час не занад-то обтяжливі для держави.

Необхідно зазначити, що вперше у Державній програмі викладене рішення стосовно відмови від організації «рівномірної кругової обо-рони» території держави і зосередження зусиль на відбитті можли-вої агресії лише на декількох оперативних напрямках, на яких за певних обставин виникненям воєнної загрози не можна нехтувати.

На жаль, при прийнятті Закону України «Про Збройні Сили Украї-ни» Верховна Рада України не змогла відійти від стереотипів і зно-ву визначила функції Збройних Сил занадто загально. Це «оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недотор-каності». В даному випадку важко не погодитися з експертами Україн-ського Центру економічних і політичних досліджень, що під функ-цію «оборона України» можна підвести обгрунтування і в 100 тис. і в 900 тис. чол. все залежить від фантазії військових [16]. Звичайно, що функції Збройних Сил мають формулюватися більш конкретно і визначатися як на мирний, так і на воєнний час. Вони повинні мати в собі кількісні параметри, що могло б бути не тільки хорошим підґрунтям для військових при плануванні та основою для переві-рки Збройних Сил, а й посилило б відповідальність не тільки вій-ськових, а й цивільних за планування і використання бюджетних коштів на оборону, не кажучи вже про позитивний вплив на під-вищення ефективності управлінням у сфері оборони та військово-го будівництва.

Практичний етап реалізації заходів Державної програми розпоча-вся з 1 січня 2001 року. При цьому основні зусилля були зосере-джені: на розвитку теорії і практики застосування Збройних Сил; подальшому розвитку системи управління військами; створення Сил швидкого реагування; реформування системи комплектуван-ня Збройних Сил у напрямку підготовки до переходу до професій-

ної армії; доопрацювання Державної програми розвитку озброєння та військової техніки; опрацювання нової редакції Указу Президе-нта України «Про Положення про Міністерство оборони та «Про Положення про Генеральний штаб», врахуванні зауважень Кабіне-ту Міністрів стосовно введення інституту Державного секретаря Мі-ністерства оборони.

Теоретичні положення щодо застосування Збройних Сил були перевірені під час проведення низки навчань, зокрема, таких як «Небесний грім 2001» та «Чисте небо 2001», які підтвердили прави-льність поглядів щодо напрямків та шляхів створення нового виду Збройних Сил, вибору найбільш оптимального варіанта його струк-тури, порядку створення єдиної системи управління та матеріально-технічного забезпечення. Затверджена Концепція створення єдиної автоматизованої системи управління Збройними Силами та введено в експлуатацію першу чергу Центру оперативного реагування на кризові ситуації Міністерства оборони.

На базі командувань видів Збройних Сил утворені Головні ко-мандування, а у центральному апараті Міністерства оборони на базі чотирьох головних управлінь сформоване Головне управління кадро-вої політики та Головне фінансово-економічне управління. В Міні-стерстві оборони з метою уточнення функцій і повноважень Міні-стерства оборони, Генерального штабу та Головних командувань видів Збройних Сил розроблено Основи концепції реформування органів управління Збройних Сил, якою передбачається управлінсь-ку діяльність розділити на два напрямки: воєнно-політичне та опе-ративне керівництво.

Але на думку Президента України нинішні темпи та ефективність військової реформи є незадовільними. Він не без підстав вважає, що це здебільшого різного роду організаційно-штатні експерименти, внаслідок яких страждають люди, завдаються значні матеріальні збитки, а стан та боєздатність Збройних Сил не поліпшується. Тому ним поставлені чіткі завдання, які в основному зводяться до насту-пного [17]:

подальша розробка основних концептуальних документів, зокре-ма, нової редакції Воєнної доктрини, Концепції моделі Збройних Сил 2010 року, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, законодавче затвердження демократичного цивіль-

ного контролю над воєнною організацією держави, Засади підгото-вки і застосування Збройних Сил;

прискорення у Збройних Силах адміністративної реформи в ча-стині, що їх стосується;

активізація процесу створення нового виду Збройних Сил на ос-нові об'єднання Військове-Повітряних Сил та Військ протиповітря-ної оборони (до речі, наша армія єдина в Європі де ці види існують окремо);

рішуче поліпшення стану справ з озброєнням та