поліпшення ситуації зі зберіганням в арсеналах, на базах та скла-дах боєприпасів;

краще забезпечення військових формувань матеріальними ресур-сами та відновлення непорушних запасів матеріальних запасів служб тилу на 2001—2005 роки;

всемірне зміцнення військової дисципліни;

активізація зусиль на всіх напрямках соціального захисту війсь-ковослужбовців;

усунення паралелізму та дублювання, перерозподілу та передачі завдань та повноважень органам управління нижчих ланок — видів Збройних Сил, оперативних командувань, корпусів, дивізій та бригад;

продовження реформування центрального апарату Міноборони, оптимізацію його структури та загальної чисельності з урахуванням загальноприйнятих у світовій практиці норм і стандартів.

Необхідно зазначити, що більшість поставлених завдань, звичай-но, є не тільки завдання Міністерства оборони, а й передусім Кабі-нету Міністрів та Ради національної безпеки і оборони України.

Виконання вказаних завдань має відбуватися в обстановці поси-лення цивільного контролю у військовій сфері. При цьому Прези-дент України підкреслив, що запровадження такого контролю — не якась модна новація, воно передбачене Законом України «Про Збройні Сили України». Цивільний контроль потрібний для демо-кратизації життя і діяльності Збройних Сил, для того, щоб не було закритих зон, де нерідко приховуються і консервуються байдужість, рутина, несприйняття та небажання нового, несумлінне виконан-ня своїх обов'язків, порушення законів. Він також передбачає за-провадження законодавчо-правового механізму, який визначав би

відповідальність органів державного управління за діяльність Зброй-них Сил

Таким чином, надзвичайно важливим питанням, від вирішен-ня якого залежить успіх у виконанні завдань, що покладаються на Збройні Сили загалом і на Міністерства оборони, зокрема, є на-явність ефективного демократичного цивільного контролю за їх діяльністю.

Загалом же цивільний контроль над військовими відомствами є водночас і умовою демократичного розвитку нашої держави і на-слідком успіхів на цьому шляху. Справа в тому, що незважаючи на те, що кожна країна має безумовне право мати свої власні збройні сили в якості компонента національної безпеки, накопичений досвід свідчить — неможливо забезпечити національну безпеку лише одні-єю військовою могутністю Більше того, невиправдано великі інвес-тиції у військовий сектор можуть призвести до економічної катаст-рофи. Нормально, коли основою національної безпеки є здорова економіка Остання має передбачити витрати на армію лише ту час-тину коштів та матеріальних ресурсів, яка дійсно необхідна для забез-печення безпеки. Ось тут і виникають дві взаємопов'язані проблеми:

по-перше, правильного визначення частки коштів та матеріаль-них ресурсів, необхідних для забезпечення безпеки;

по-друге, обґрунтування оптимального рівня оборонної достатності.

При вирішенні цих питань, як справедливо зазначає К. Доннел-лі: «военные опасаются того, что некомпетентные гражданские чи-новники нанесут армии непоправимый урон...они убеждены, что лучше знают нужды вооруженных сил», а «гражданские специали-сты и политики с презрением относятся к военным и не признают их законных нужд». Вказане непорозуміння між цивільними політи-ками і спеціалістами та військовими, без сумніву, наносить шкоду національній безпеці і воєнній безпеці, зокрема.

Таким чином, одним із ключових питань цивільного контролю над Воєнною організацією є питання формування та використання військового бюджету. Але не тільки. Серед інших напрямків цивіль-ного контролю є:

дотримання законності в армії, військова дисципліна;

питання мобілізаційної готовності та боєготовності;

обґрунтованість військово-політичних і військових рішень;

достовірність інформації з різних питань життєдіяльності армії.

Звичайно, визначальним у цьому питанні є розробка та вдоско-налення відповідної законодавчої бази, створення відповідних стру-ктур, вироблення системи взаємин між військовими та цивільними, які б забезпечили здійснення реального, ефективного контролю над Воєнною організацією.

До цивільного контролю мають бути залучені структури усіх гі-лок влади і загалом громадянське суспільство. Досягти цього мож-на лише за рахунок розробки та схвалення відповідної законодавчої бази. Свого часу після призначення на посаду Міністра оборони цивільної особи, а саме Шмарова В.М., точилися жваві дискусії про те, що в Україні, мовляв, накінець відбувся значний крок у справі налагодження цивільного контролю над Збройними Силами (і знову ж саме Збройними Силами, а не Воєнною організацією!). Але, за різних причин, як відомо, призначення цивільного Міністра не мало успіху. Ідея цивільного міністра, на жаль, була дещо скомпроменто-ваною. Без сумніву, що це нанесло шкоду демократичному розвит-ку держави. Суспільству ще треба зрозуміти, що йому необхідно побудувати і виховати армію зовсім нового типу.

Підсумковуючи обговорення питання щодо демократичного ци-вільного контролю над Воєнною організацією зазначимо, що це питання, як справедливо зауважує К.Доннеллі, так чи інакше зво-диться до «проведення реорганізації в оборонних відомствах і орга-нізаціях». Його можна розділити на три компоненти:

демократичний контроль, як такий, що включає в себе керівни-цтво воєнною діяльністю з боку Уряду і надзор законодавчої влади за діями Уряду та військових структур;

відносини між цивільними та військовими спеціалістами, які зво-дяться фактично до відносин між армією і Урядом, а також між ар-мією і суспільством;

воєнна реформа.

Останній компонент включає в себе перебудову Збройних Сил, при якій вони відповідали б необхідності захисту незалежної держа-ви і переорієнтацію психології військових з метою приведення ЇЇ у відповідність з їх діяльністю в рамках демократичного суспільства. На жаль, у посттоталітарних державах нерідко серед військових роз-повсюджена думка — чим більше у суспільстві демократії — тим

менше поважають армію. Зрозуміло і звідки така думка — замість продуманої Воєнної реформи — безперервне і досить невпорядковане скорочення Збройних Сил, невиконання зобов'язань держави щодо соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей тощо.

Таким чином, вирішення питань щодо цивільного (демократич-ного) контролю покладає на військових відповідальність за об'єктив-не інформування цивільних в Уряді та парламенті, а також в засобах масової інформації щодо сфери військової діяльності, а цивільних чиновників зобов'язує оволодіти відповідними знаннями, щоб вій-ськові та цивільні змогли ефективно співробітничати між собою. Демократичний контроль передбачає також належний розподіл від-повідальності між цивільними та військовими за вирішення та реа-лізацію