Міністерства звичайно наділяються функціональною компетен-цією в певній галузі управління. Однак, у Великобританії є міністер-ства, які наділені територіальною компетенцією — міністерства у справах Шотландії, Вельса та Ірландії. Свого часу в багатьох краї-нах існували міністерства колоній.

Поряд з міністерствами в більшості країн існують велика кіль-кість відомств (агенцій, комітетів, управлінь). Це зумовлено здебіль-шого необхідністю належного організаційного забезпечення здійснен-ня окремих управлінських функцій. Наприклад, у Великій Британії близько 60 центральних відомств, керівниками яких є цивільні служ-бовці. На одного з членів уряду покладається загальне керівництво (і обов'язок доповідати у парламенті).

Однак центральні відомства не завжди виступають тільки додатка-ми до міністерств. У невеликій Швеції функціонує приблизно 250 аге-нцій, які забезпечують реалізацію усіх урядових рішень (проекти яких напрацьовуються апаратом міністерств), офіційно звітуючи про резуль-тати своєї діяльності перед кабінетом, а не окремими міністрами.

До основних функцій, що реалізуються центральними органами виконавчої влади (ЦОВВ) у сфері їх відання, звичайно належать: підготовка законопроектів і проектів урядових актів; видання регу-

люючих, деталізуючих і інтерпретуючих нормативно-правових актів; ефективне використання державної власності, що перебуває в управ-лінні; здійснення квазісудової діяльності, пов'язаної із розглядом претензій громадян до органів управління; проведення необхідних контрольних заходів тощо.

Структура системи ЦОВВ у кожній країні визначається конкре-тними умовами управління, пріоритетністю вирішення тих чи ін-ших завдань, управлінськими традиціями, особливостями політи-ко-територіальної організації держави. При цьому консерватизм або динамічність структури значною мірою визначаються особли-востями правового регулювання цих питань. Приміром у США ре-організаційні наміри адміністрації істотно стримує необхідність прийняття відповідного закону про створення або ліквідацію депа-ртаменту (міністерства). У Великій Британії скорочення посади міністра (і ліквідація міністерства) можливе за рішенням уряду, але створення нової посади (і міністерства) потребує прийняття спеці-ального парламентського статуту.

В незалежній Україні визначення системи ЦОВВ покладено на главу держави (п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України), внаслідок чого їй притаманна значна динаміка. Ще під час перетворення Ради Міністрів Української РСР у Кабінет Міністрів в 1991 році пропонувалося обмежити чисельність міністерств 20. Відповідно до указу Президента України від 25 лютого 1992 р. до системи ЦОВВ увійшло 25 міністерств. Невдовзі кількість міністерств було скорочено до 24.

У березні 1993 р. було затверджено схему організації та взаємо-дії ЦОВВ. Протягом наступних шести років система органів вико-навчої влади загалом практично не зазнала кількісних змін, хоч від-бувалося перейменування і зміна статусу окремих відомств. Указ глави держави від 13 березня 1999 р. передбачав скорочення кілько-сті відомств з 93 до 87: зберігалося 18 міністерств, 21 державний комітет і 50 інших ЦОВВ (служб, бюро, фондів, агентств, управлінь, департаментів).

Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. було запрова-джено істотне спрощення системи ЦОВВ: кількість міністерств було обмежено 15; державних комітетів та органів, прирівняних до них за статусом 20, інших ЦОВВ — 11. Та невдовзі почалося відновлення

статусу окремих структур управління, внаслідок чого станом на 1 листопада 2002 року до системи ЦОВВ входять 16 міністерств, 25 державних комітети і 15 ЦОВВ зі спеціальним статусом.

Атрибутивними ознаками ЦОВВ в Україні є: визнання в якості таких відповідним нормативно-правовим актом; діяльність у межах своєї компетенції на усій території України; підпорядкування Кабі-нету Міністрів України; єдиноначальність; затвердження положен-ня про ЦОВВ Президентом України; статус юридичної особи і са-мостійна реалізація власних повноважень у відносинах з органами законодавчої, судової влади, урядом, іншими ЦОВВ та місцевими органами влади.

Однак є і певні особливості у статусних ознаках окремих централь-них органів. Міністерство — орган, який реалізує державну політику у відповідній сфері (економіки, фінансів, соціального захисту та ін.), і керівник якого є членом Кабінету Міністрів України. Державний комітет — орган, діяльність якого спрямовується урядом чи відпо-відним міністерством, який реалізує державну політику у частині відповідної галузі чи міжгалузеву політику, керівник якого не є чле-ном уряду. ЦОВВ зі спеціальним статусом, як правило, підпоряд-ковується уряду і спрямовується ним, здійснює міжгалузеву коор-динацію та контроль, керівник його призначається на посаду Президентом, або за його поданням Верховною Радою України.

Організаційна структура окремого ЦОВВ включає: керівництво (керівник, його заступники); структурні підрозділи, які керують службами, що безпосередньо виконують ті завдання, для вирішен-ня яких і створено ЦОВВ (служби мають назву — департаменти, управління, відділи, тощо); підрозділи, які займаються внутрішньо-організаційною діяльністю (бухгалтерського обліку, кадрів тощо). Самостійним структурним елементом ЦОВВ є урядові органи дер-жавного управління, статус яких визначається згідно постанови уряду № 386 від 22 лютого 2000 р. Керівник такого органу, як правило, призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України і за посадою є членом колегії відповідного ЦОВВ.

Певної специфіки набуває структура міністерств. Відповідно до Стратегії реформування системи державної служби (затверджена у квітні 2000 р.) та указу Президента України про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні (травень

2001 р.) міністри «повинні зосередитися на визначенні урядової по-літики, розв'язанні стратегічних проблем економічного і соціально-го розвитку суспільства та відповідної сфери управління і з цією метою мають бути звільненими від щоденних адміністративних справ та управління персоналом». Відповідно, виконання функцій «з ор-ганізації та впровадження рішень міністра, прийнятих