винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності. По-четверте, враховуються тільки дисцип-лінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими ко-лективами і громадськими організаціями відповідно до їхніх ста-тутів. Не враховуються заходи громадського впливу (наприклад обговорення порушення), а також стягнення, погашені терміном давності. І, по-п'яте, дисциплінарне звільнення допускається тільки протягом місяця з моменту виявлення правопорушення.
4. Прогул (у тому числі відсутність на роботі більше 3 годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП)
Прогулом визнається відсутність працівника без поважних причин на своєму робочому місці як протягом усього робочого дня, так і більше 3 годин безперервно або сумарно протягом ро-бочого дня, наприклад, у зв'язку з поміщенням у медвитверез-ник, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпуски, за-лишення роботи до закінчення строку трудового договору або тер-міну, який працівник зобов'язаний відпрацювати за державним направленням після закінчення вищого навчального закладу.
Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що невихід пра-цівника на роботу в зв'язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин (п. 24 постанови № 9 від 6 листопада 1992 p.). Працівник, який відмовився від пере-ведення на легшу роботу згідно з медичним висновком, не може бути звільнений за п. З і 4 ст. 40 КЗпП. За наявності всіх необ-хідних умов він може бути звільнений за п. 2 ст. 40 КЗпП.
Звільнення за прогул — крайній захід дисциплінарного стяг-нення. Власник може застосувати інші заходи, в тому числі матеріального характеру.
5. Нез'явлення на роботу протягом більш як 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений три-валіший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (п. 5 ст. 40 КЗпП)
Нез'явлення на роботу більше 4 місяців підряд внаслідок тим-часової непрацездатності також дає право власнику звільнити працівника. Таке звільнення можливе лише в період хвороби, якщо ж працівник став до роботи, то звільнення з цієї підстави заборонене. У період хвороби не зараховується відпустка по ва-гітності і пологах і відпустка для догляду за дитиною. Згідно зі ст. 179 КЗпП жінкам надаються частково оплачувані відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з ви-платою за цей період допомоги за державним соціальним стра-хуванням. У випадку, коли дитина потребує домашнього догля-ду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збе-реження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш ніж до досягнення дитиною 6-річного віку. Такі відпустки можуть бути використані повністю або частина-ми також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною. Щоправда, у такому випадку мати повинна припинити відпустку і стати до роботи, а відповід-ний член сім'ї повинен у свою чергу оформити відпустку. За та-ких умов соціальна допомога буде виплачуватись. У період пе-ребування у відпустці мати і зазначені особи можуть працюва-ти на умовах неповного робочого часу або вдома, при цьому збе-рігається право на одержання соціальної допомоги. Підприєм-ства й організації за рахунок власних коштів можуть збільшу-вати тривалість вказаних відпусток.
Працівникам, у котрих вперше виявлено захворювання на туберкульоз або має місце його рецидив, листок непрацездатності для безперервного курсу лікування та оздоровлення може вида-ватися на строк до 10 місяців. За такими особами протягом цьо-го часу зберігається місце праці (ст. 25 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6 квітня 2000 р. № 1645-ПІ) і вони не можуть бути звільнені за п. 5 ст. 40 КЗпП [15].
За працівниками, яким заподіяно трудове каліцтво або профе-сійне захворювання, місце роботи зберігається на весь час віднов-лення працездатності або встановлення інвалідності незалежно від того, з чиєї вини сталося трудове каліцтво.
Звільнення працівника за п. 5 ст. 40, як і звільнення за всіма іншими пунктами вказаної статті, є правом власника, а не його обов'язком. Таке звільнення застосовується, якщо цього вима-гають умови виробництва.
6. Поновлення на роботі працівника, який раніше викону-вав цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП)
Звільнення з цієї підстави допускається, коли органами, що розглядають трудові спори, поновлюється на роботі працівник, якого було незаконно звільнено або переведено на іншу роботу.
Поновлення на попередній роботі може мати місце як за рішен-ням суду, так і з ініціативи самого власника, який на вимогу Державного департаменту нагляду за дотриманням законодав-ства про працю або з інших причин (наприклад, отримання на-лежної юридичної консультації) може самостійно прийняти рішення про поновлення працівника.
Слід врахувати, що в Україні діє низка законів, які передбача-ють право окремих категорій працівників повернутися на попе-редню роботу (посаду), якщо і підприємство, і така посада реаль-но існують (підприємство не ліквідовано, посаду не скорочено).
Згідно зі ст. 6 Закону України від 1 грудня 1994 р. "Про поря-док відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" гро-мадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним за-судженням або усуненням з посади у зв'язку з незаконним при-тягненням до кримінальної відповідальності, повинен бути понов-лений на попередній роботі (посаді), а у разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, а також наявність інших передбачених законом підстав, що пере-шкоджають поновленню на роботі (посаді)) йому повинна бути надана державною службою зайнятості інша відповідна