Закон України "Про статус народного депутата України" у ст. 20 "Гарантії трудових прав народного депутата України" встановлює право народного депутата повернутися на попередню роботу (посаду), а в разі неможливості надати її він зараховується до резерву кадрів Головного управління державної служби України (п. 4 ст. 20). З працівником, котрого в порядку заміщення взято на посаду, яку займав народний депутат, укладається строковий трудовий договір; цей договір розривається при поверненні на-родного депутата на роботу, але не пізніше як через три місяці після припинення повноважень народного депутата (п. 7 ст. 20) [8].

Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12 грудня 1991 р. № 1975-ХП (у редакції Закону від 18 лютого 1999 р. № 437, зі змінами і доповненнями) встановлено збережен-ня права громадянина, який проходить альтернативну службу, на попередню роботу (посаду), яку він виконував (займав) до направлення на службу, а в разі її відсутності — на іншу рівно-цінну роботу (посаду) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Щоправда, не встановлено строку, протягом якого громадянин після закінчен-ня служби може претендувати на таку роботу [9].

У такий же спосіб закріплено право працівника, звільненого з роботи у зв'язку з обранням його до складу виборних профспілко-вих органів, після закінчення терміну його повноважень повер-нутися на попередню роботу (посаду). Конкретного строку звер-нення за реалізацією такого права не встановлено (ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

Вважаємо, що в тих випадках, коли закон прямо встановлює право працівника повернутися на попередню роботу (посаду) та ще й передбачає максимальний строк для звернення з такою вимогою до роботодавця, — є всі підстави надати працівникові саме ту посаду (роботу), яку він попередньо займав. Якщо ця посада зайнята, її має бути звільнено, а працівника, котрий зай-має цю посаду, звільнено за п. 6 ст. 40 КЗпП. У тих же випад-ках, коли закон у цілому встановлює право працівника повер-нутись на попередню роботу або підприємство, і не встановлює конкретного механізму реалізації цього права (зокрема шляхом визначення певного періоду), — підстав звільняти працівника, котрий тепер займає цю посаду, немає.

Звільнення за п. 6 ст. 40 КЗпП застосовується у випадках, коли неможливо перевести працівника за його згодою на іншу робо-ту, або коли працівник відмовився від такого переведення. Зго-ди профспілкової організації для звільнення не вимагається.

7. Поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотично-го або токсичного сп'яніння (п. 7 ст. 40 КЗпП)

Поява на роботі працівника в нетверезому стані, у стані нар-котичного або токсичного сп'яніння дає власнику право на його звільнення, якщо такий стан підтверджений певними доказами: медичним висновком, актом, складеним представниками власника і громадських організацій, свідченнями свідків та ін. За загаль-ним правилом вважається незаконною поява працівника в та-кому стані у робочий час на своєму робочому місці. Але для пра-цівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статута-ми про дисципліну (підприємства зв'язку, залізничного транс-порту та ін.). порушенням трудової дисципліни вважається та-кож поява в нетверезому стані, стані наркотичного і токсичного сп'яніння не тільки безпосередньо на своєму робочому місці, а й на території підприємства і в неробочий час. Для працівників з ненормованим робочим днем час перебування на роботі понад встановлену тривалість є робочим.

З цієї підстави можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи або продовжували виконувати трудові обов'язки.

На відміну від загального порядку засвідчення стану алкоголь-ного сп'яніння, стан наркотичного сп'яніння встановлюється за спеціальними правилами. Ст. 12 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" від 15 лютого 1995 р. (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом від 8 лип-ня 1999 р.) передбачає, що "встановлення наявності стану нар-котичного сп'яніння внаслідок незаконного вживання наркотич-них засобів або психотропних речовин є компетенцією лише лі-каря, на якого покладено обов'язки щодо проведення медичного нагляду (обстеження), а діагноз "наркоманія" встановлюється лі-карсько-консультаційною комісією" [10]. Згідно з Інструкцію про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини (затвер-джена спільним наказом Міністерства охорони здоров'я Украї-ни, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної проку-ратури України, Міністерства юстиції України від 10 жовтня 1997 р. за № 306/680/21/66/5), особи, щодо яких встановлено незаконне вживання ними наркотичних засобів або психотроп-них речовин, підлягають направленню на медичний огляд. Під-ставою для направлення на медичний огляд осіб, залежних від вказаних речовин, є інформація, яка надійшла від підприємств, організацій, установ, засобів масової інформації або окремих гро-мадян про те, що зазначені особи незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини чи перебувають у стані нарко-тичного сп'яніння. При надходженні до органів внутрішніх справ таких матеріалів працівники міліції забезпечують видачу таким особам направлення на медичний огляд з одержанням від них розписки та направляють контрольне повідомлення про направ-лення на медичний огляд. На підставі медичного огляду лікар-нарколог встановлює стан сп'яніння