Істотним є те, що звільнення за втрату довір'я, а також за вчи-нення аморального проступку не є дисциплінарним звільненням і законодавство не встановлює певного терміну, протягом якого працівник може бути звільнений.

Крім вказаних підстав, передбачених КЗпП, окремими законо-давчими актами встановлені інші додаткові підстави припинен-ня трудових правовідносин з окремими категоріями працівників.

Зокрема Законом України "Про державну службу" передбачено сім додаткових порівняно з КЗпП підстав. Серед них:

1) порушення умов реалізації права на державну службу (ст. 4 \ Закону);

2) недотримання пов'язаних з проходженням державної служ-1 би вимог, передбачених ст. 16 Закону;

3) досягнення державним службовцем граничного віку прохо-| дження державної служби (ст. 23 Закону);

4) відставка державних службовців, які займають посади пер-| шої або другої категорії (ст. 31 Закону);

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають пе-1 ребуванню державного службовця на державній службі (ст. 12| Закону);

6) відмова державного службовця від прийняття або порушен-| ня присяги, передбаченої ст. 17 даного Закону;

7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей, передбачених ст. 13 Закону, щодо його доходів [17].

Закон України "Про статус суддів" передбачає такі підстави для припинення повноважень судді: закінчення строку повно-важень, відставка або звільнення за власним бажанням, втрата суддею громадянства та ін [11].

Законом України "Про службу в органах місцевого самовря-дування" у ст. 20 встановлено, що крім підстав, передбачених Ко-дексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі та в порядку, визна-чених Законом України "Про місцеве самоврядування", а також у таких випадках: відмови посадової особи місцевого самовря-дування від складання присяги (ст. 11 Закону); порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядуван-ня (ст. 5 Закону); неподання відомостей або подання посадовою особою місцевого самоврядування неправдивих відомостей щодо її доходів у встановлений термін (ст. 13 Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов'язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (ст. 12 Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (ст. 18 Закону) [12].

2.4. Розірвання трудового договору з ініціативи третіх осіб

Трудовий договір може бути припинений на вимогу третіх осіб, які не є стороною трудового договору (суди, військкомати, проф-спілкові органи).

Це відбувається у таких випадках.

1. Набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або іншого покарання, що виключає мож-ливість продовження даної роботи (п. 7 ст. 36 КЗпП)

Вирок, який набрав законної чинності, є підставою для припи-нення трудового договору в двох випадках: коли працівник по-збавлений права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і коли встановлена міра покарання фактично ви-ключає можливість продовження даної роботи. Не допускається звільнення працівника, який перебуває під вартою, до вирішен-ня судом питання про його винність у вчиненні злочину. Неза-конним є також звільнення з ініціативи адміністрації праців-ників, які засуджені, але міра покарання не перешкоджає про-довженню роботи на даному підприємстві. Днем звільнення вва-жається останній день фактичного виконання працівником тру-дових обов'язків, тобто останній день роботи.

2. Направлення працівника за постановою суду до лікуваль-но-трудового профілакторію (ст. 37 КЗпП)

Підставою для звільнення в цьому випадку є постанова суду про примусове лікування алкоголіків, а також наркоманів і на-правлення їх до лікувально-трудового профілакторію або спеціа-лізованого лікувального і лікувально-виховного закладу.

Ст. 16 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" передбачає примусове лікування осіб, хво-рих на наркоманію. Особа, яка визнана хворою на наркоманію, але ухиляється від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря, і стосовно якої у зв'язку з її небезпечною поведінкою до органів внутрішніх справ або прокуратури звернулися близькі родичі чи інші особи, за рішенням суду може бути направлена на лікуван-ня від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров'я, а неповнолітні, які досягли шістнад-цятирічного віку, — до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року. Спеціалізовані лікувальні та лікувально-виховні заклади для неповнолітніх визначаються Міністерством охорони здоров'я України [10]. Порядок лікування таких хворих та функціонування спеціалізованих закладів встановлюється Кабінетом Міністрів України. Не підлягають направ-ленню на примусове лікування особи, які страждають на тяжкі психічні розлади або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає пе-ребуванню в таких закладах, інваліди І та II груп, вагітні жінки і матері, що мають немовлят, а також чоловіки віком понад 60 ро-ків і жінки віком понад 55 років. До таких осіб застосовується лікування в порядку, визначеному Міністерством охорони здо-ров'я України. Підготовка матеріалів для направлення хворих на наркоманію на примусове лікування та передача цих матеріа-лів до суду здійснюються органами внутрішніх справ. Особи, щодо яких порушено клопотання про направлення на примусове лі-кування, у разі ухилення від з'явлення до суду підлягають при-воду органом внутрішніх справ. Ст. 21 Закону передбачає обме-ження прав особи, хворої на наркоманію, на період примусового