Судимість перш за все є свідченням наявності факту засудження особи судом за вчинення одного або декількох злочинів. По суті судимість є формою реєстрації і обліку осіб, що піддаються засудженню, з метою здійснення контролю за їх поведінкою. Судимість вказує на те, що мало місце офіційне визнання судом від імені держави даної особи винною у вчиненні одного або декількох злочинів. Таким чином, має судимість особа, яка раніше скоювала один або декілька злочинів.

З урахуванням сказаного, судимість свідчить про таке засудження особи, при якій вона визнається судом суспільно небезпечною не тільки у момент вчинення злочину, але і при призначенні покарання. Призначення покарання винному означає, що суд вважає осудженого суспільно небезпечним також на період виконання покарання.

В обвинувальному вироку суд від імені держави дає негативну моральну оцінку поведінки засудженого і робить йому свого роду попередження про неприпустимість такої поведінки в майбутньому під загрозою настання несприятливих кримінально-правових наслідків. Таким чином, судимість також означає своєрідне попередження осудженому не скоювати нових злочинів. Це попередження залишається в силі поки не відпадуть підстави вважати засудженого таким, що представляє суспільну небезпеку для суспільства. Обвинувальний вирок з призначенням покарання також вказує, що суд знайшов потрібним піддати засудженого дії покарання, виконання якого припускає вчинення відповідного суспільного і державного контролю за поведінкою засудженого. Отже, судимість може розглядатися і як свідчення необхідності вчинення контролю за поведінкою засудженого збоку суспільства.

Суспільна небезпека засудженого не завжди втрачається з відбуттям покарання, а тому потреба в суспільному і державному контролі за його поведінкою залишається і після відбуття ним покарання аж до повного виправлення і перевиховання. Суспільний і державний контроль за поведінкою засудженого в період і після відбуття покарання знаходить свій вияв у встановленні режиму відбування покарання і правових обмеженнях загальноправового і кримінально-правового характеру. Таким чином, правові обмеження відносно засудженого по суті є засобом контролю за його поведінкою на користь попередження нових злочинів.

При такому трактуванні суті судимості легко зрозуміти, чому множинність злочинів пов'язується з наявністю її в особи за попередній злочин. Коли наявність судимості означає, що особа раніше вже вчинила один або декілька злочинів, представляє суспільну небезпеку, у зв'язку з чим взята під суспільний і державний контроль, попереджена про неприпустимість вчинення нових злочинів під загрозою настання несприятливих кримінально-правових наслідків та все ж наважується на вчинення нового злочину, то це вказує на небажання її стати на шлях виправлення, ухилення від контролю, підвищену її суспільну небезпеку. Сказане дає підставу розглядати скоєне при вказаних обставинах як множинність злочинів і застосувати до винного більш суворе покарання [28, c. 413].

Множинність злочинів, як правило. є показником підвищеної суспільної небезпеки особи винного. Тому вона розглядається як підстава для посилення покарання. А оскільки вчинення злочину після погашення або зняття судимості не складає підвищеної суспільної небезпеки в порівнянні з особою, що вчинила таке ж діяння вперше, то відсутні і підстави до посилення покарання винному.

Тому погашення або зняття судимості в кримінальному праві визнається обставиною, виключає множинність злочинів.

Цієї ж точки зору дотримується Пленум Верховного Суду України в Постанові від 29 червня 1990 р. "Про практику застосування судами загальних начал призначення покарання". Пленум роз'яснив, що "вчинення злочину особою, що раніше вчинила будь-який злочин, не може розглядатися як обставина, що обтяжує відповідальність, якщо відносно першого злочину знята або погашена судимість" [5].

Порядок погашення і зняття судимості регулюється КК України. Погашення або зняття судимості означає, що кримінально-правові наслідки попереднього злочину анулюються і він не може враховуватися як складовий елемент множинності злочинів.

За чинним законодавством особа, що вчинила злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності або від покарання актами про амністію і помилування. В таких випадках юридичні наслідки вчиненого злочину анулюються до закінчення терміну давності притягнення до кримінальної відповідальності і терміну давності виконання обвинувального вироку. Тому злочин, правові наслідки якого анулюють актом амністії або помилування, не може розглядатися які складова частина множинності злочинів. Отже, звільнення особи від кримінальної відповідальності по амністії і помилуванню хоча б по одному з двох вчинених діянь є обставиною, що виключає множинність злочинів.

Кримінальне законодавство передбачає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності, якщо вона може бути виправлена без застосування кримінального покарання, по підставах, передбачених КК України.

Відсутність процесуальних перешкод для кримінального переслідування також є загальною істотною ознакою множинності злочинів. Перелік процесуальних підстав даний в законі [21, c. 258].

Відповідно до вказаних ознак множинність злочинів можна визначити як вчинення особою двох і більше злочинів, якщо по них не погашені юридичні наслідки і немає процесуальних перешкод до кримінального переслідування.

2. ФОРМИ МНОЖИННОСТІ ЗЛОЧИНІВ

2.1. Поняття та ознаки повторності

У літературі з кримінального права є окремі визначення поняття повторності злочинів. Під повторністю злочинів в широкому сенсі слова розуміють випадки вчинення нового злочину особою, яка раніше вчинила який-небудь злочин, якщо при цьому не погашені юридичні наслідки попереднього діяння [18, с. 14].

Термін "повторність" утворений від дієслова "повторювати", "повторити", тобто зробити що-небудь в другий або черговий раз, що в кримінально-правовому сенсі означає зробити друге, третє правопорушення і більше. Отже, головною ознакою поняття повторності є її кількісно-якісна характеристика. Вона визначає юридичні, соціальні і інші сторони повторності (соціальний аспект злочину, особисті якості його суб'єкта, об'єктивні чинники вчинення правопорушень і т.д.), вона повинна визначати і кримінально-правові поняття, що відображають її особливості в названих і інших аспектах, оскільки за