стосується семи вільних міст Німеччини, до яких належали найдавніші єпископські міста (Майнц, Кельн, Трир, Вормс та ін.), то вони одержали привілеї як від німецького імператора, так і від духовних князів, які володіли ними. Ці міста були звільнені від податку і постачання війська і були центрами єпархії, церковно-світського управління єпархією і князівством. У XII—XV ст. ці міста користувалися самоврядуванням, у них обиралися бургомістри і члени міської ради, які вирішували місцеві питання, кримінальні і цивільні справи. Духовні князі зберігали юридичний контроль над цими містами за допомогою призначення головних чиновників міста — бургграфа, префекта, які керували здійсненням правосуддя.
Імперські і вільні міста Німеччини нерідко об'єднувалися в союзи, які проводили власну політику, що не завжди збігалася з інтересами як центральної, так і князівської влади.
У XIV ст. окремі князівства-держави трансформуються в станово-представницькі монархії, що відзначаються різноманіттям форм. У більшості держав сформувалися три замкнені курії — духовенства, лицарів і городян. Збори цих земських чинів усередині князівств називалися ландтагами. Ландтаги дещо обмежували владу князів усередині князівства і за структурою більше нагадували станово-представницькі установи Франції, ніж рейхстаг. Однак у більшості випадків ландтаги не мали ухвального голосу під час обговорення місцевих і державних справ. Щоправда, їхня згода обов'язково запитувалася при вирішенні фінансових питань. Але в цьому випадку князь завжди міг одержати потрібне рішення за допомогою двох станів, звільнених від сплати податків, але таких, що брали участь у витраті цих коштів, — вищого духовенства і лицарства.
У XVI—XVIII ст. після релігійних війн кількість самостійних державних утворень у Німеччині ще більше зросла (їх стало понад 300), утверджується так званий князівський абсолютизм. Він відрізнявся від централізованих абсолютних монархій Заходу (як і станово-представницьких монархій) тим, що склався не в межах всієї імперії, яка залишалася децентралізованою, а в межах окремих князівських володінь. Крім того, його утвердження — не результат тимчасової рівноваги сил феодалів і буржуазії. Навпаки, князівський абсолютизм становить торжество феодально-консервативних сил над буржуазним рухом і підпорядкування слабкої німецької буржуазії князям [13, c. 225].
Не випадково абсолютизм утвердився раніше всього в Баварії (у першій третині XVII ст.), що відзначалася економічною відсталістю. Князівський абсолютизм не відіграв ніякої позитивної ролі, надовго закріпивши економічну і політичну роздробленість Німеччини.
ВИСНОВОК
Отже, як самостійна держава Німеччина виникла в результаті розпаду Франкської держави. За східною частиною імперії, в яку ввійшли Швабрія, Баварія, Франканія, Саксонія, а потім і Лотарінгія, закріпилася назви Тевтонської держави. В новій державі не було міцних економічних і політичних зв'язків між складовими частинами, об'єднання німецьких герцогств в значній мірі визначалося зовнішньою політикою імператорів, що переслідують мету захоплення територій сусідніх королівств. Перші королі Німеччини вели свою політику зміцнення єдності держави, і розширення її територій за рахунок сусідніх народів.
Таким чином, в центрі Європи виникла імперія, в яку ввійшли всі німецькі герцогства, насильно приєднані землі слов'ян і Північної Італії, яка отримала в ХIII столітті назву "Священна Римська імперія Німецької нації". На відміну від Франції і Англії, де виникли централізовані держави, Німеччина в період всієї феодальної епохи залишалася роздробленою. Політична роздробленість Німеччини, що зберігалася до 1871г., була наслідком економічного, соціального і політичного розвитку окремих її частин. Історію феодальної держави Німеччини можна розділити на 3 основні етапи:
1. Утворення ранньофеодальної монархії, в якій зберігалася багатоукладність економіки і виникли замкнуті натуральні господарства, результатом чого з'явилася феодальна роздробленість. (Х - ХIII ст.ст.).
2. Зміцнення і формування станово-представницьких монархій в князівствах Німеччини і встановлення монархій курфюстів (XIV - XVI ст.ст.).
3. Затвердження князівського абсолютизму в німецьких державах (ХVII - початок ХІХ ст.ст.).
В Х-ХІI століттях державний устрій характеризувався рисами, що відрізняють його від державного устрою інших держав середньовічної Європи: - виборність королів, а потім імператорів; - влада місцевих феодалів була абсолютна, як в самостійного государя.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Бостан Л. М., Бостан С. К. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник, К., 2004. – 672 с.
Галанза П.Н. Феодальное государство и право. – М.,1963.
Глиняний В.П. Історія держави і права зарубіжних країн: навч. посіб. / 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Істина, 2005. – 768 с.
Голанза П.Н., Громякова Б.С. История государства и права зарубежных стран: Рабовладельческое и феодальное государство и право.-М.,1980.
Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб./ За ред. В.Д.Гончаренка; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого; Н.-д. ін-т держ. будівництва та місцевого самоврядування Акад. правових наук України. - К.: Ін Юре, 2002. - 716 с.
Краткая всемирная история. Кн.-1, М.: Наука, 1977.
Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. / Вид. 3-тє, доповн. – К.: Атака, 2001.
Мудрак І.Д. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій. Ч. І/ Акад. держ. податкової служби України. - Ірпінь, 2002. - 137 с.
Очерки истории Германии / И.М. Кривогуз, М.А. Коган, Р.С. Мнухина, И.В. Ковалёв. Учпедгиз 1959.
Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підруч. для студент. юрид. спец. вищ. закл. освіти.- Х.: Право, 2001.- 415 с.
Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн, К.: Вища школа, 1994.
Хома Н. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посіб. для студент. вищ. закл. освіти.- Л.; К.: Магнолія плюс: Каравела: Новий світ-2000, 2003.
Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. М.: Юридическая литература, 1984.
Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. - К.: ІнЮре, 1998. Т. 1-2.
Черниловский З.М. История