5. Специфічною є й сама діяльність, пов’язана з вирішенням питання про порушення кримінальної справи. Тут немає ще слідчих дій зі збирання, перевірки й оцінки доказів (виняток складає огляд місця події, а також при необхідності запобігти злочину – арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку), тобто немає ще кримінально-процесуального доказування. Наявність або відсутність законних приводів і підстав встановлюється шляхом провадження перевірочних дій: відібрання пояснень; витребування документів (ч. 4 ст. 97 КПК України); проведення оперативно-розшукових заходів (ч. 5 ст. 97 КПК України); призначення документальної перевірки або ревізії (ч. 1 ст. 66 КПК України); судово-медичного обстеження та ін. Ці дії охоплюються поняттям „дослідча перевірка”.

1.3. Завдання стадії порушення кримінальної справи.

Завдання розглядуваної стадії полягають не тільки в прийнятті рішень про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи, але і в здійсненні ряду так званих перевірочних дій, що забезпечуватимуть законність та обґрунтованість подальших процесуальних рішень. Іншими словами, не можна зводити стадію порушення кримінальної справи до винесення постанови про порушення кримінальної справи або про відмову в цьому.

Завданнями стадії порушення кримінальної справи є:

а) встановлення наявності або відсутності законного приводу і підстав до порушення кримінальної справи;

б) закріплення слідів злочину;

в) запобігання злочинові або його припинення.

1.4. Значення порушення кримінальної справи.

Значення порушення кримінальної справи як стадії кримінального процесу визначається наступним:

- це обов’язкова і самостійна стадія, в ході якої провадяться дії та ухвалюються рішення, що забезпечують в певній мірі законність і обґрунтованість подальших процесуальних дій і рішень;

- позитивне рішення про порушення кримінальної справи – це основна умова для подальшого провадження переважної більшості слідчих і судових дій, що передбачені кримінально-процесуальним законодавством (до порушення кримінальної справи з метою запобігти злочину може бути накладено арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку та проведено огляд місця події – див. ч. 3 ст. 187 та ч. 2 ст. 190 КПК України). Провадження розслідування або якихось інших процесуальних дій без прийняття рішення про порушення кримінальної справи є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. А це може потягнути повернення кримінальної справи, яка надійшла до суду, прокурору для проведення додаткового розслідування або скасування самого вироку;

- ця стадія є важливою гарантією недоторканності особи, оскільки без порушення кримінальної справи до неї не можуть застосовуватися заходи кримінально-процесуального примусу (виняток складають лише випадки затримання особи за підозрою у вчиненні злочину згідно ст. 106 КПК України);

- у даній стадії проводиться первинна кваліфікація злочину;

- своєчасне і правильне вирішення питання про порушення кримінальної справи сприяє успішному її розслідуванню та виконанню завдань кримінального судочинства в цілому.

1.5. Співвідношення діяльності щодо порушення кримінальної справи та функції обвинувачення у кримінальному процесі.

Рішення про порушення справи може бути прийняте як за фактом вчинення злочину, так і щодо конкретної особи.

Порушення справи за фактом означає всього лише рішення почати провадження у справі, здійснити перевірку даних про наявність ознак злочину в якихось подіях, фактах, вчинках і т.п.

Прийняття ж рішення про порушення справи щодо конкретної особи є першим офіційним визнанням її причетності до певного злочину, а тому його слід відносити до числа дій, що містять елементи обвинувачення. У цьому випадку порушення кримінальної справи збігається із початком здійснення функції кримінального переслідування; а особі, щодо якої порушено справу, слід було б надавати статус підозрюваного із відповідними гарантіями права на захист, що вже передбачено у проекті КПК України.

2. Органи і посадові особи, які порушують кримінальні справи

2.1. Перелік суб’єктів процесу, які порушують кримінальні справи.

Кримінально-процесуальний закон дає вичерпний перелік суб’єктів, уповноважених вирішувати питання порушення кримінальних справ.

Право порушити кримінальну справу мають лише суд (суддя), прокурор, слідчий і орган дізнання (статті 4, 97, 98, 227 КПК України). Право порушити кримінальну справу належить і начальнику слідчого відділу органів МВС, податкової міліції та СБУ (згідно з ч. 2 ст. 114-1 КПК України). У разі порушення кримінальної справи начальником слідчого відділу він користується при цьому повноваженнями слідчого.

Інші органи чи службові особи не мають права порушувати кримінальні справи, вони можуть лише повідомити про вчинений злочин і надати необхідні матеріали для розгляду питання про порушення кримінальної справи.

Згідно ст. 4 КПК України суд (суддя), прокурор, слідчий та орган дізнання не лише мають право, але й зобов’язані в кожному випадку виявлення ознак злочину, відповідно до своєї компетенції, або порушити кримінальну справу, або без порушення справи направити певні матеріали для перевірки за підслідністю.

У зв’язку з цим виникає необхідність розмежувати компетенцію щодо порушення кримінальних справ серед вищезгаданих суб’єктів.

2.2. Компетенція прокурора щодо порушення кримінальних справ про вчинені або підготовлювані злочини.

Прокурор має право порушити кримінальну справу про будь-який злочин, незалежно від підслідності справи (див. ч. 1 ст. 112 КПК України). Крім того, слід мати на увазі, що прокурор здійснює нагляд за законністю й обґрунтованістю порушення чи відмови в порушенні кримінальної справи слідчими та органами дізнання. При цьому за наявності законних приводів і підстав порушити справу може будь-який із визначених у п. 6 ст. 32 КПК