Винятком із вищезгаданого правила є обмеження компетенції прокурора щодо порушення кримінальних справ у випадках, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 27 КПК України (т.зв. справи приватного та приватно-публічного обвинувачення). Хоча й у цих випадках при відсутності скарги потерпілого прокурор може порушити справу за наявності відповідних умов, зокрема: якщо справа про будь-який із зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК України злочинів має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі чи в справі про злочин, передбачений ч. 1 ст. 152 КК України, через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси.

2.3. Визначення компетенції слідчого щодо порушення кримінальних справ.

До слідчих п. 7 ст. 32 КПК України відносить слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки і податкової міліції. Відповідно, слідчий порушує кримінальні справи в межах своєї компетенції, виходячи з правил про підслідність (див. ст. 112 КПК України).

Якщо слідчому надійшли первинні матеріали про злочин, розслідування якого належить до компетенції іншого органу досудового слідства, він має право, не порушуючи справи, направити ці матеріали за підслідністю. В такому разі він зобов’язаний вжити заходів до запобігання або припинення злочину. Але якщо необхідно виконати невідкладні слідчі дії, то слідчий повинен порушити справу і прийняти її до свого провадження.

Порушити кримінальну справу може також і начальник слідчого відділу (див. ч. 2 ст. 114-1 КПК України), але при цьому він користується повноваженнями слідчого.

2.4. Загальні правила визначення компетенції органів дізнання щодо порушення кримінальних справ.

Така компетенція визначається відповідно до специфічних умов діяльності цих органів та категорій кримінальних справ, у яких вони проводять дізнання.

Одразу необхідно відзначити, що особа, яка провадить дізнання, самостійно порушити кримінальну справу не може. Постанова дізнавача про порушення кримінальної справи набуває законної сили лише з моменту її затвердження начальником органу дізнання.

Орган дізнання порушує кримінальні справи в межах компетенції, яка визначена у ст. 101 КПК України. Однак після виконання невідкладних слідчих дій така справа повинна бути передана за підслідністю слідчому.

Перелік органів дізнання наведений у ст. 101 КПК України. В цьому переліку названі як органи у вузькому значенні цього слова (установи, підрозділи, служби), так і державні або навіть недержавні посадові особи. До органів відносяться міліція, податкова міліція, підрозділи СБУ, митні органи, органи державного пожежного нагляду, органи прикордонної служби, а до посадових осіб – начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання; начальники військових установ; командири кораблів; начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і лікувально-трудових профілакторіїв, а також капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні (останніх можна було б відносити до недержавних посадових осіб, оскільки внаслідок економічних перетворень переважна більшість торговельних і рибальських суден перестали бути власністю держави).

2.5. Визначення компетенції т.зв. спеціалізованих органів дізнання щодо порушення кримінальних справ.

Податкова міліція порушує справи про ухилення від сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також у справах про приховування валютної виручки.

Органи безпеки можуть порушити кримінальну справу про злочини проти основ національної безпеки та інші злочини, що віднесені законом до їх відання (див. п. 2 ст. 101 та ч. 3 ст. 112 КПК України).

Законом України від 7 березня 2002 р. створено Військову службу правопорядку у Збройних Силах України, до компетенції якої віднесене також провадження у встановленому законом порядку дізнання. Начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання вправі порушити кримінальну справу про всі злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання службових обов’язків або в розташуванні військової частини.

Начальники військових установ порушують справи про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, а також про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків або в розташуванні військової частини, з’єднання, установи чи на військових об’єктах.

Командири кораблів – справи про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також справи про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків під час походу за межами України.

Митні органи можуть порушувати кримінальні справи про контрабанду.

Начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв мають право порушити кримінальні справи про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ.

Органи державного пожежного нагляду вправі порушити кримінальні справи про пожежі та порушення протипожежних правил.

Органи прикордонної служби, відповідно, можуть порушувати кримінальні справи про порушення державного кордону.

2.6. Повноваження щодо порушення кримінальних справ і провадження дізнання міліції та капітанів морських суден.

Кримінально-процесуальний закон не у всіх випадках чітко окреслює межі повноважень щодо провадження дізнання. Це практично неможливо зробити щодо повноважень міліції, а також капітанів морських суден, оскільки вони реально можуть зіткнутися з необхідністю ухвалювати рішення практично за необмеженим колом справ.

У більшості випадків міліція першою виявляє ознаки злочину і через те їй надане право порушувати кримінальні справи про будь-які злочини (в т.ч. і про віднесені до відання інших органів дізнання чи слідства). Міліція зобов’язана розпочати дізнання з метою виявлення і збереження доказів „за гарячими слідами”