Капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні, також вправі порушити кримінальну справу про будь-який злочин, вчинений членами екіпажу і пасажирами під час перебування корабля в такому плаванні.

2.7. Випадки порушення кримінальної справи суддею (судом).

Суд (суддя) порушують кримінальну справу лише у випадках, передбачених у ч. 1 ст. 27 та ст. 251 КПК України – це т.зв. справи приватного обвинувачення, які порушуються лише за скаргою потерпілого та щодо конкретних осіб, у діях яких вбачаються ознаки злочину (справи про злочини передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України, а також справи про злочини, передбачені ст. 356 КК України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян). У цих справах дізнання і досудове слідство не провадиться, а порушена справа приймається безпосередньо до провадження судом. Обвинувачення у цих справах підтримується самим потерпілим.

2.8. Характер приписів ст. 4 і ч. 1 ст. 98 КПК України щодо вирішення питання про порушення кримінальних справ.

У зв’язку з характеристикою кола суб’єктів, уповноважених вирішувати питання про порушення кримінальних справ, необхідно підкреслити, що ст. 4 і ч. 1 ст. 98 КПК України говорять не про їх право вирішувати такого роду питання, а про відповідний обов’язок. Вони повинні у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити кримінальну справу (зрозуміло, за відсутності обставин, які перешкоджають провадженню у справі) і вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

Імперативний характер приписів законодавця означає в той же час, що органи прокуратури, досудового слідства і дізнання повинні проявляти ініціативу щодо встановлення злочину та осіб, які його вчинили.

3. Приводи і підстави до порушення кримінальної справи

3.1. Умови, за яких може бути порушена кримінальна справа.

З метою забезпечення законності та обґрунтованості всього подальшого провадження у справі кримінально-процесуальним законом встановлені відповідні умови, за яких може бути порушена кримінальна справа. До них відносяться, з одного боку, наявність законних приводів і підстав до порушення кримінальної справи (ст. 94 КПК України), а з іншого – відсутність обставин, що виключають провадження у кримінальній справі (ст. 6 КПК України).

3.2. Поняття та види приводів до порушення кримінальної справи.

Привід до порушення кримінальної справи – це прямо передбачене кримінально-процесуальним законом джерело інформації, з якого органу дізнання, слідчому, прокурору, суду чи судді стає відомо про підготовлюваний, розпочатий або вчинений злочин.

У ч. 1 ст. 94 КПК України подається вичерпний перелік приводів до порушення кримінальної справи:

1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;

2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним;

3) явка з повинною;

4) повідомлення, опубліковані в пресі;

5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Кримінально-процесуальний закон регламентує також умови і порядок використання того чи іншого джерела відомостей про злочин як приводу до порушення справи.

3.3. Заяви і повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян – найбільш поширений привід до порушення кримінальної справи. Вони являють собою адресовані органам, уповноваженим порушувати кримінальні справи, офіційні повідомлення про вчинений або підготовлюваний злочин незалежно від того, кому заподіяна шкода злочинним діянням – заявнику чи іншим особам і організаціям.

Причому під повідомленням слід розуміти офіційне повідомлення про злочин, адресоване органу дізнання, слідчому, прокуророві; а заява – це повідомлення про злочин, яке поєднане з проханням про порушення кримінальної справи і притягнення винного до відповідальності. Таке визначення форм даного приводу має значення при вирішенні питання про порушення справ приватного і приватно-публічного обвинувачення: справи про злочини, які перелічені у ч. 1 і 2 ст. 27 КПК України, можуть бути порушені не інакше як за скаргою (заявою) потерпілого.

Кримінально-процесуальним законом встановлені вимоги щодо оформлення заяв або повідомлень про злочини, що виключає можливість надходження в правоохоронні органи помилкових доносів, а отже і допущення помилки при вирішенні питання про порушення кримінальної справи.

Згідно ст. 95 КПК України заяви громадян можуть бути як усними, так і письмовими. Усні заяви заносяться до протоколу, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджується про відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину за ст. 383 КК України, про що робиться відмітка в протоколі-заяві (ч. 2 ст. 95 УПК).

Відповідно у протоколі повинні міститися наступні відомості:

- місце і час прийняття заяви;

- посада і прізвище особи, що прийняла заяву;

- дані про заявника (прізвище, ім’я і по батькові, рік народження, посада і місце роботи, дані паспорта або іншого документа, що засвідчує особу, домашня адреса);

- відмітка про роз’яснення заявнику відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину за ст. 383 КК України;

- виклад від першої особи (тобто від імені заявника) змісту заяви чи повідомлення;

- відмітка про те, що протокол прочитаний заявником і записаний з його слів правильно, а також підпис заявника і посадової особи, що прийняла заяву.

Письмові заяви повинні бути підписані особами, від яких вони подаються. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину і відібрати від нього відповідну підписку.

Вимога закону про обов’язковість підпису заявника під заявою направлена на підвищення відповідальності громадянина, що повідомляє