Сигнали про вчинений або підготовлюваний злочин, які повідомлені телефоном, повинні бути записані приймаючою особою (наприклад, черговим органу внутрішніх справ) у вигляді телефонограми з вказівкою всіх необхідних реквізитів заявника (встановлення прізвища, імені, по батькові та адреси заявника). Телефонні повідомлення (навіть якщо особа, яка телефонує, називає дані про себе) не можна розглядати як процесуальний привід до порушення кримінальної справи. Не є приводом до порушення кримінальної справи й анонімна заява, тобто така заява, яка не підписана автором або підписана вигаданим прізвищем.

Як телефонні повідомлення, так й анонімні заяви, за наявності в них конкретних фактів, що вказують на вчинення злочину, повинні бути негайно перевірені органами дізнання (зі своєї ініціативи або за дорученням прокурора чи слідчого) шляхом оперативно-розшукової діяльності або іншим непроцесуальним способом. Якщо факти, які були повідомлені телефоном чи анонімно, підтвердяться, то приводом до порушення кримінальної справи в такому випадку буде безпосереднє виявлення ознак злочину органом дізнання, слідчим, прокурором.

Заявник як особа, що направила у відповідний правоохоронний орган повідомлення про злочин, є учасником кримінального процесу в стадії порушення кримінальної справи і має в зв’язку з цим статус заявника. Що стосується стадій досудового слідства і судового розгляду, то тут заявник, у залежності від обставин, виступає або як потерпілий, якщо йому вчиненим злочином заподіяна шкода, або як свідок, якщо він був лише очевидцем вчиненого злочину або підготовки до нього.

3.4. Повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб.

Обов’язок керівників підприємств, установ та організацій повідомляти про злочини, які стали їм відомі у ході їх діяльності, встановлюється інструкціями та наказами ряду міністерств і відомств. У цих відомчих нормативних актах частіше за все наказується повідомляти про розкрадання державного майна, а також про зловживання та інші злочини, пов’язані з виконанням службових обов’язків працівниками підприємств, установ і організацій, що входять в систему міністерств і відомств. Однак і в тих випадках, коли підприємство, установа чи організація та посадова особа повідомляють про будь-який інший злочин, їх повідомлення також є приводом до порушення кримінальної справи. Так, медичні установи зобов’язані негайно повідомляти до органів міліції про випадки доставлення до них осіб з наявністю тілесних ушкоджень, коли є підстави вважати про їх насильницький характер. Керівники державних підприємств зобов’язані повідомляти про вчинене розкрадання і нестачі, про порушення техніки безпеки, що спричинили нещасні випадки на виробництві.

Повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб повинні бути зроблені в письмовій формі (див. ч. 4 ст. 95 КПК України), виходити від імені відповідного підприємства (установи, організації) або конкретних посадових осіб і містити вказівки на певні факти, які свідчать про вчинення чи підготовку злочину. Одночасно з повідомленням подаються матеріали, які підтверджують наявність суспільно небезпечного діяння (акти ревізій, службових перевірок, документи, пояснення відповідальних осіб та ін.). При цьому органи держави (посадові особи), які уповноважені порушувати кримінальні справи, не мають права відмовити в прийомі таких заяв чи повідомлень через недостатність даних про обставини вчиненого або підготовлюваного злочину, оскільки вони самі зобов’язані вжити заходів до перевірки і доповнення отриманих відомостей.

3.5. Повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, що затримали підозрювану особу на місці здійснення злочину або з поличним – це офіційні повідомлення про затримання даної особи при зазначених обставинах. Тут йдеться про фізичне затримання (захоплення) підозрюваного на місці вчинення злочину або з поличним. Таке ініціативне затримання здійснюється зазначеними суб’єктами з метою припинення злочинного діяння і доставлення підозрюваного у відповідний правоохоронний орган або для його передачі працівникам міліції, що прибули на місце злочину.

3.6. Повідомлення, опубліковані в пресі.

Статті, дописи, листи, інтерв’ю, фейлетони і будь-які інші публікації в періодичній пресі (газетах, журналах) слугують приводом до порушення справи, якщо містять конкретні факти про вчинені або підготовлювані злочини.

Наявність в КПК України такого приводу до порушення кримінальної справи зобов’язує міліцію і прокурорів постійно стежити за повідомленнями в друкованих ЗМІ і реагувати на них.

Часто такі відомості містяться в повідомленнях, які публікуються в центральних і місцевих газетах, багатотиражних газетах окремих відомств, підприємств, установ та організацій. Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 листопада 1992 року „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Саме тому різноманітні статті, дописи, інтерв’ю та інші друковані повідомлення, які містять інформацію про злочини і були оприлюднені в інших друкованих виданнях, не зареєстрованих у встановленому законом порядку як друковані ЗМІ (наприклад, у стінгазетах, листівках, буклетах тощо), а також у інших засобах масової інформації (телебачення, радіо, мережа Internet) не можуть слугувати приводом до порушення кримінальної справи.

Статті, дописи, листи, що редакціями газет або журналів не були опубліковані, але переслані в органи дізнання або слідства, можуть стати приводом для порушення кримінальної справи як повідомлення підприємств, установ, організацій чи посадових осіб.

3.7. Явка з повинною – це особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання, дізнавачу, слідчому, прокурору,