іншої особи до кримінальної відповідальності за цей злочин. Питання про притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин або іншої особи під час судового розгляду справи можуть підняти, заявивши відповідне клопотання, прокурор, потерпілий чи його представник. Задовольнивши клопотання про порушення питання щодо притягнення підсудного чи іншої особи до кримінальної відповідальності за новий злочин, суддя (суд) повідомляє про це прокурора, який і має вирішити питання про наявність підстав для порушення кримінальної справи (див. ч. 1 ст. 276, ст. 278 КПК України). Такий порядок відповідає конституційній засаді змагальності сторін, для забезпечення якої суд повинен залишатися безстороннім. Порушення ж справи щодо конкретної особи є проявом обвинувальної функції у процесі, яка у жодному випадку не повинна покладатися на суд.
3.9. Підстави до порушення кримінальної справи.
Наведений вище перелік приводів до порушення кримінальної справи є вичерпним, і кожний із них іменується законним приводом. Для того, щоб порушити конкретну кримінальну справу, у кожному окремому випадку потрібні не тільки законний привід, але і підстава. Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК України підставою до порушення кримінальної справи є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину.
Підстава до порушення кримінальної справи складається з двох взаємопов’язаних елементів:
- наявності достатніх даних, за якими встановлюються ознаки злочину у події, про яку стало відомо органу дізнання, слідчому, прокурору і суду;
- наявності достатніх даних, які свідчать, що подія злочину мала місце (існувала реально).
Відповідно до ознаками злочину є: визначення діяння злочином у Кримінальному кодексі; суспільна небезпека діяння; його протиправність; винність; вчинення діяння суб’єктом злочину. Встановлення загальних ознак злочинного діяння є первинним етапом його кримінально-правової кваліфікації. За допомогою цих ознак проводиться відмежування кримінально-караних діянь від інших дій, які породжують адміністративні, цивільно-правові чи інші деліктні правовідносини, а також від діянь, які не можуть визнаватися злочином через їх малозначність.
Для констатації наявності підстав до порушення кримінальної справи не вимагається повних знань про злочин. Достатньо встановити його зовнішні, об’єктивні ознаки (об’єкт посягання, час, місце, спосіб та інші обставини здійснення злочину). В таких випадках кримінальна справа порушується за фактом вчиненого або підготовленого злочину, а не щодо конкретної особи. Однак, якщо на момент порушення кримінальної справи встановлена особа, яка вчинила даний злочин, кримінальна справа повинна бути порушена щодо цієї особи ( України). Так, якщо органом дізнання встановлено лише факт квартирної крадіжки, то він порушує справу за цим фактом. Якщо ж злочинець був затриманий на місці вчинення злочину або з урахуванням специфіки самого злочину (наприклад, при розголошенні державної таємниці, одержанні чи даванні хабара, самовільному залишенні військової частини або місця служби, дезертирстві та ін.), кримінальна справа порушується щодо конкретної особи. У останньому випадку порушення кримінальної справи збігається у часі з початком кримінального переслідування.
Кримінальна справа порушується не тоді, коли подія злочину встановлена, а для того, щоб встановити, чи мала вона місце. Саме тому у кожному конкретному випадку питання про достатність даних для порушення кримінальної справи вирішується органом дізнання, дізнавачем, слідчим, прокурором за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням сукупності відомостей, що містяться в початкових матеріалах.
4. Обставини, які виключають провадження
в кримінальній справі
При вирішенні питання про порушення кримінальної справи необхідно також з’ясувати, чи немає фактичних обставин, що виключають провадження у справі та й можливість самого її порушення (ст. 6 ).
4.1. Перелік обставин, що виключають провадження в кримінальній справі.
Відповідно до ст. 6 КПК України кримінальну справу не може бути порушено за наявності обставин, що виключають провадження у справі:
1)
за відсутністю події злочину;
2)
за відсутністю в діянні складу злочину;
3)
внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв’язку з помилуванням окремих осіб;
4)
щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння 11-річного віку;
5)
за примиренням підсудного з потерпілим у справах, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2 і 4 ст. 27 КПК України;
6)
за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (ч. 3 ст. 27 КПК України);
7)
щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
8)
щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;
9)
щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;
10) якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.
4.2. Класифікація обставин, що виключають провадження в справі.
Обставини, які згідно із законом виключають порушення та провадження кримінальної справи, за своєю сутністю можуть бути систематизовані та поділені на дві групи.
Перша група – обставини, що дають право на реабілітацію (зазначені в пунктах 1 і 2 ч. 1 ст. 6 КПК України): відсутність події злочину та відсутність у діянні складу злочину. Їх суть полягає в констатації невинуватості особи. У разі встановлення таких обставин до порушення справи (у ході перевірки заяв або повідомлень про злочини) виноситься постанова про відмову в порушенні кримінальної справи. Рішення про відмову в порушенні справи за цими обставинами слідчі чи органи дізнання уповноважені приймати самостійно. Якщо ж