Затримання злочинця нерідко здійснюється через тривалий час після вчинення хуліганських дій. У ході підготовки до такого затримання необхідно усебічно врахувати особливості особистості затримуваного, обрати найбільш доцільне місце і час затримання. У цих випадках дана слідча дія, як правило, супроводжується обшуком приміщення, у якому знаходився правопорушник. У процесі його здійснення іноді вдається знайти зброю, закривавлений одяг, інші предмети і сліди вчиненого злочину.

Особистий обшук підозрюваного здійснюється негайно після його затримання і по можливості в закритому приміщенні. При дослідженні одягу і взуття підозрюваного можна знайти сліди крові і волосся потерпілого, а також бруд, дрібні частки цегли, вапна, цементу, землі, винесених ним з місця події. Сам стан одягу підозрюваного може свідчити про його участь у бійці.

У процесі огляду вивчається обстановка місця вчинення злочину, при цьому виявляються, фіксуються і вилучаються речові докази, висуваються версії про причини цього кримінального діяння, про особу, що вчинила хуліганські дії.

Важливу роль у розкритті хуліганства може зіграти уміле відібрання на місці події запахових слідів, а також виявлення мікрочастинок на одязі, що залишився, взутті, знаряддях вчинення злочину.

Огляд при розслідуванні хуліганства проводиться для встановлення на тілі підозрюваного чи потерпілого слідів злочину: саден, подряпин, синців, порізів і виявлення в нього особливих прикмет - бородавок, родимок, шрамів, татуювань.

Допит потерпілого при розслідуванні хуліганства є одним з ефективних засобів встановлення істотних у справі обставин. По справах даної категорії потерпілі найчастіше відомі із самого початку розслідування. Але підготовка до допиту і сам допит часто поєднані з певними труднощами, що обумовлені психічним станом потерпілого. Йому буває важко викласти послідовно обставини хуліганських дій, тому його показання можуть відрізнятися плутаністю, непослідовністю і суперечливістю. Завдання слідчого полягає в тім, щоб зняти з потерпілого психічну напругу, у спокійній обстановці роз'яснити йому, що його показання необхідні для правильного вирішення справи і швидкого встановлення винних, якщо вони не затримані [19, c. 68].

Зустрічаються випадки, коли потерпілий невідомий у силу того, що працівники міліції з запізненням прибули на місце події або сам потерпілий є активним учасником події і тому зник, боячись притягнення до кримінальної відповідальності. Потерпілі не звертаються в міліцію і через острах помсти з боку злочинців або тому, що хуліган є його родичем або близьким знайомої. Для встановлення потерпілого, що зник, перевіряються лікувальні установи, куди він міг звернутися по допомогу, опитуються очевидці, підозрювані.

Допит свідків по справах про хуліганство займає одне з центральних місць серед первинних слідчих дій. Їх показання сприяють з'ясуванню всіх обставин злочину і сприяють правильній оцінці події. Свідок на відміну від потерпілого і підозрюваного краще сприймає і запам'ятовує деталі події, що могли залишитися непоміченими безпосередніми учасниками в силу психічного стану. У показаннях очевидців, як правило, повніше відбиті ролі кожного учасника групового хуліганства, характерні прикмети і зовнішні ознаки злочинців, що зникли. Як свідки по справах про хуліганство допитуються не тільки безпосередні очевидці протиправних дій, але й особи, що можуть охарактеризувати спосіб життя хулігана, його зв'язки, знайомства, поведінку на роботі, у побуті.

При допиті свідка можуть бути з'ясовані наступні обставини: що послужило приводом для початку хуліганських дій, чи не були вони спровоковані неправильною поведінкою самого потерпілого; хто, крім затриманого, брав участь у порушенні громадського порядку і побитті громадян; чи застосовував підозрюваний зброю і якщо так, то яку саме; чи принесені злочинцем предмети, якими наносилися тілесні ушкодження потерпілому, чи вони були підібрані ним на місці події; як реагували навколишні на хуліганські дії, хто і які вживав заходи для їх припинення; чи зможе свідок пізнати злочинця, що зник, при зустрічі, описати його прикмети і зовнішні ознаки; хто ще був присутній на місці вчинення хуліганських дій, хто може підтвердити і доповнити показання допитуваного.

При розслідуванні даного виду злочинів свідки на допиті іноді відмовляються або ухиляються від дачі показань, посилаючись на свою безпам'ятність, дають свідомо помилкові показання на користь одного з учасників розслідуваної події. Такому свідку варто нагадати про відповідальність і постаратися з'ясувати мотиви, що спонукують його до такої поведінки.

Допит підозрюваного доцільно проводити відразу ж після його затримання, якщо цьому не перешкоджають його фізичний чи психічний стан (тілесні ушкодження, алкогольне чи наркотичне сп'яніння, стрес). Невідкладний допит позбавляє підозрюваного можливості продумати лінію свого поводження, підготувати вигідні для себе пояснення. Іноді затриманий у момент хуліганських дій відмовляється від дачі яких-небудь показань, розраховуючи виграти час для продумування пояснень, що, на його думку, допоможуть уникнути відповідальності, вважає, що за цей час його родичі чи співучасники, що залишилися на волі, зможуть схилити потерпілого і свідків до дачі показань у вигідному для нього плані.

У ряді випадків підозрюваний на допиті заявляє, що знаходився в сильному алкогольному сп'янінні, тому не пам'ятає обставин вчиненого злочину, помилково вважаючи, що такий стан зм'якшить його провину. Ефективним тактичним прийомом викриття підозрюваного, котрий заперечує свою провину, є пред'явлення наявних доказів.

У ході допиту підозрюваного з'ясовується: чи знайомий він з потерпілим і в яких відносинах з ним знаходиться; які конкретно хуліганські дії були ним