Гарантії захисту підприємництва

ПЛАН

Стр.

ВСТУП 3

1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ЗАГАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ ПРАВ ПІДПРИЄМЦІВ 4

1.1. Законодавче закріплення загальних гарантій прав підприємців 4

1.2. Класифікація загальних гарантій прав підприємців 7

2. ГАРАНТІЇ ЗАХИСТУ ПРАВ ПІДПРИЄМЦІВ 10

2.1. Загальна характеристика основних способів захисту прав підприємців 10

2.2. Гарантії захисту прав підприємців від монополізму та недобросовісної конкуренції 13

3. ГАРАНТІЇ ПРАВА ПІДПРИЄМЦІВ НА ОБ'ЄДНАННЯ 19

4. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ПІДПРИЄМНИЦТВА 30

5. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДЕРЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМЦІВ 35

5.1. Спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб‘єктів підприємницької діяльності 35

5.2. Спрощена система оподатковування, бухгалтерського обліку і звітності як гарантія прав підприємців 41

5.3. Лімітування перевірок та контролю за діяльністю підприємців 47

ВИСНОВОК 53

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 54

ВСТУП

Проголосивши у ст.42 Конституції України право кожного на підприємницьку діяльність, держава гарантує вільний вибір такої діяльності, вільне розпорядження прибутком, забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає права споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

Однак, на сьогоднішній день підприємець, незважаючи на численність нормативних актів, які повинні були б регулювати цей вид діяльності, знаходяться у вельми складному становищі. Потребують вирішення безліч проблем, що перешкоджають ефективному здійсненню підприємницької діяльності. Однією з основних є дерегулювання підприємницької діяльності. Це питання тісно пов’язано з загальними гарантіями прав підприємців та державним регулюванням підприємницької діяльності. Втручання державних органів в підприємницьку діяльність досягло таких меж, що були створені бар’єри, які стримують її розвиток. В той час коли держава повинна підтримати підприємництво створювати для нього умови для ефективної зовнішньоекономічної діяльності, сприяти інформаційному забезпеченню суб‘єктів бізнесу, підтримувати підприємців в забезпеченні і збуті продукції, готувати кадри для сфери підприємництва.

У зв’язку з цим, основним завданням даної роботи буде з’ясування суті та значення загальних гарантій прав підприємців. Для його вирішення на думку автора необхідно перш за все з’ясувати наскільки законодавством закріплені такі гарантії, що до них відносять та як класифікують. Крім цього дослідженню підлягають такі проблеми, як захист добросовісної конкуренції, спрощений порядок створення та державної реєстрації підприємців, а також спрощена система оподаткування.

1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ЗАГАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ ПРАВ ПІДПРИЄМЦІВ

1.1. Законодавче закріплення загальних гарантій прав підприємців

Згідно ст. 47 ГК України держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів [2].

Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для державних потреб.

Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до статті 41 Конституції України на підставах і в порядку, передбачених законом [1].

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, у передбачених законом випадках може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом, який приймає таке рішення. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.

Підприємницьку діяльність неможливо здійснювати без залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Тому для забезпечення рівних умов розвитку суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від обраних ними організаційних форм, держава гарантує усім підприємцям рівні права та рівні можливості для залучення цих ресурсів. Наприклад, щодо інформаційних ресурсів стаття 9 Закону України «Про інформацію» передбачає право всіх громадян України, юридичних осіб і державних органів на інформацію, тобто надає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Впровадження ринкових відносин значно звузило сферу централізованого розподілу державою матеріально-технічних ресурсів. Здійснення підприємцями поставок, робіт чи послуг для державних потреб регулюється Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Відповідно до цього Закону така закупівля може здійснюватися шляхом: відкритих торгів; торгів з обмеженою участю; двоступеневих торгів; запиту цінових пропозицій (котирувань); закупівлі в одного постачальника (учасника). При цьому виконавці самостійно вирішують питання матеріально-технічного забезпечення реалізації укладених договорів. У той же час у деяких галузях централізоване забезпечення ресурсами зберігає актуальність. Так, відповідно до Закону України «Про державне оборонне замовлення» виконавцям оборонного замовлення у разі необхідності можуть встановлюватися квоти на обов'язковий продаж їм підприємствами та організаціями України окремих видів сировини, матеріалів та комплектуючих виробів у обсягах і за переліком, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Недоторканність майна гарантується Конституцією України всім суб'єктам власності, у тому числі підприємцям.

Відповідно до статті 41 Конституції України примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Наприклад, відповідно до статті 55 Закону України «Про власність» майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій в порядку