Штраф від 10 до 20 мінімальних розмірів заробітної плати встановлено за одержання, використання і розголошення конфіденційної інформації з метою завдання шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця.

3. ГАРАНТІЇ ПРАВА ПІДПРИЄМЦІВ НА ОБ'ЄДНАННЯ

У 2004 році набувають чинності декілька засадних актів законодавства, що змінюють правовий статус об'єднань підприємців, зокрема Господарський та Цивільний кодекси, закон про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Водночас скасовано дію таких документів, що раніше регулювали діяльність об'єднань підприємців, як закони про підприємства та про підприємництво.

Тому знову набуває актуальності питання правового статусу об'єднань, які підприємці створюють для представництва і захисту своїх прав. Але в цій статті не йдеться про особливості об'єднання підприємців для здійснення переважно підприємницької чи іншої господарської діяльності.

Станом на квітень 2004 року в Україні діють основні законодавчі гарантії права підприємців на об'єднання, тобто на участь у створенні й діяльності об'єднань підприємців. За цього тлумачення терміна "законодавство" згідно з рішенням Конституційного суду України від 9 липня 1998 року включає Конституцію, закони України та постанови Верховної Ради; чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада; укази Президента; акти Кабінету Міністрів, прийняті відповідно до Конституції і законів України.

Власне, рішення Конституційного суду щодо тлумачення поняття законодавства чи відповідності його актів Конституції, а також постанови пленумів Верховного Суду та Вищого господарського суду щодо застосування законодавства судами є обов'язковими до виконання в Україні, і, що дуже важливо, вони не можуть бути оскаржені.

Акти органів місцевого самоврядування, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів посередництва і примирення, а також колективні договори (генеральні чи галузеві угоди) не повинні погіршувати умови здійснення підприємцями своїх конституційних прав порівняно з нормами законодавства.

Треба наголосити, що хоча в Україні не прийнято рамкового чи спеціального закону про об'єднання підприємців, спроби обмежити сферу його регулювання лише "організаціями роботодавців" істотно звузили би право на об'єднання підприємців загалом. Адже чимало підприємців не наймають працівників, а отже, не є роботодавцями.

Конституція України містить декілька гарантій, які безпосередньо стосуються діяльності об'єднань підприємців. Так, в Основному Законі гарантується право на об'єднання, зокрема в громадські організації та професійні спілки (ст. 36) [1].

Гарантовано право кожної особи займатися підприємницькою діяльністю, не забороненою законом (ст. 42). Тому цілком законним є захист особистого права підприємців здійснювати таку діяльність за власним вибором та без дискримінації з боку держави і будь-яких інших осіб. Підприємці можуть здійснювати цей захист самостійно — Конституція є законом прямої дії і гарантує право звертатися до суду безпосередньо на підставі її норм (ст. 8) [1].

Утім, дуже вагомим для об'єднань підприємців є підтверджене Верховним Судом конституційне право кожної особи вільно обирати представника і захисника своїх прав (ст. 59). Отже, кожен підприємець може в установленому законодавством порядку доручити представництво і захист своїх прав іншим фізичним і юридичним особам, у тому числі асоціаціям та іншим об'єднанням підприємців.

У ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори визнано частиною національного законодавства, й у законах України, як правило, міститься положення про переважну юридичну силу норм цих договорів. Серед основних міжнародних актів, котрі стосуються діяльності об'єднань підприємців в Україні, вкажемо Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. (ратифіковано 1973 р.), Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод 1950 року (ратифіковано 1995 р.) та Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 87 про свободу асоціацій і захист права на об'єднання (ратифіковано ще в 1956 році).

І пакт, і Європейська конвенція гарантують свободу об'єднання, що може бути обмежена законом — але не рішенням органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування! — в інтересах національної безпеки і громадського порядку чи заради захисту прав та свобод інших осіб. Належить відкинути поширену думку, ніби гарантії Європейської конвенції стосуються лише фізичних осіб. Адже "основні свободи" не зводяться лише до "прав людини", і юридичні особи не раз вигравали справи в Європейському суді з прав людини на підставі положень цієї Конвенції.

Міжнародне право встановлює дуже чіткі норми і гарантії якраз щодо об'єднань підприємців. Зокрема в усьому тексті Конвенції МОП № 87 ідеться про "організації трудящих і підприємців", отож статус об'єднань підприємців у законодавстві України треба тлумачити з метою забезпечення їм однакових правових гарантій із професійними спілками.

Так, ст. 2 Конвенції № 87 надає підприємцям без будь-якого розрізнення право створювати за власним вибором організації без попереднього дозволу, а також право вступати в такі організації за єдиної умови — підпорядкування їхнім статутам. Ст. 3 гарантує право організацій підприємців на власний розсуд складати статути та розробляти внутрішні правила, вільно обирати представників, формувати апарат та організовувати діяльність, а також формулювати програму діяльності. Держави-учасниці Конвенції повинні утримуватися від будь-якого обмеження цих прав або втручання, що перешкоджатиме їх здійсненню. Статтею 4 заборонено адміністративний розпуск чи тимчасову заборону організацій підприємців. Стаття 5 Конвенції гарантує право організацій підприємців створювати федерації і конфедерації та приєднуватися до них, а також право кожної такої організації вступати в міжнародні організації підприємців. Згідно зі ст. 6 положення статей 2, 3 і 4 Конвенції застосовуються і до федерацій та конфедерацій організацій підприємців. У ст. 7 зазначено, що одержання статусу