Можна вважати, що Конституція і міжнародні договори України, а також рішення Конституційного суду значно менше обмежують створення і діяльність об'єднань підприємців, які здійснюють лише представництво і захист прав своїх членів, ніж це склалося на практиці через неузгодженість окремих вітчизняних законів. За цих обставин дотримання законодавчих гарантій права на об'єднання на основі і відповідно до Конституції, а також тлумачення цих гарантій судами з урахуванням міжнародних зобов'язань може стати надійним інструментом захисту прав підприємців та їхніх об'єднань.

Підприємці здійснюють право на об'єднання в конкретних організаційно-правових формах, передбачених законодавством. Вибір такої форми є одним із найперших питань, що постає в ході створення бізнес-асоціації. Адже відповідні правові наслідки стосуються широкого кола аспектів діяльності майбутньої організації — від можливості здійснення окремих видів діяльності до податкових пільг і розподілу активів при ліквідації. "Асоціація" за означенням передбачає наявність кількох членів, тому тут можливості вибору обмежено саме деякими видами членських організацій або організацій із так званим корпоративним устроєм.

Станом на квітень 2005 р. законодавство України визначає серед організаційно-правових форм об'єднань підприємців зокрема організації зі статусом юридичних осіб і без такого статусу.

Такі об'єднання включають:*

прості товариства (регулюються нормами ст. 1132—1143 ЦК); *

громадські організації, в т. ч. спілки громадських організацій, що легалізуються шляхом повідомлення (регулюються нормами ст. 9 закону про об'єднання громадян за винятком міжнародних організацій);*

осередки іноземних чи міжнародних об'єднань підприємців (реєструються згідно з постановою КМУ № 145 від 26 лютого 1993 р. чи акредитуються на підставі ст. 4 закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності" від 15 травня 2003 р.).

Вадою перших двох видів організацій є солідарна майнова відповідальність учасників за зобов'язаннями об'єднань, відсутність податкових пільг та неможливість виступати стороною в процесуальних діях (цивільно-правові судові позови, господарські та адміністративні процеси тощо).

Осередки за умови виконання певних вимог можуть одержати ознаку неприбутковості з відповідними податковими пільгами і виступати в процесуальних діях, але від імені головної організації. Проте, як правило, вони мають статус нерезидентів і сплачують значні реєстраційні збори (наразі в сумі, еквівалентній 500 доларів США). Крім того, якщо головні організації зареєстровано на територіях, що їх включено КМУ до переліку "офшорних" зон, то їх осередки можуть сплачувати додаткові податкові платежі [20, c. 136].

Пов'язані з реєстрацією клопоти забирають чимало ресурсів і часу, тож багато об'єднань підприємців, особливо приватних, діють в Україні як партнерства. Зареєстровані ж об'єднання через надмірний контроль і штрафні санкції державних органів (податкової служби, органів статистики, юстиції, ліцензування, місцевого самоврядування, прокуратури, пожежної охорони тощо) часто залишаються бездіяльними, а решта нерідко витрачають значну частку ресурсів для надання послуг своїм же членам.

Утім, ухилення від легалізації об'єднань підприємців може спричинити адміністративну відповідальність їх керівників та учасників (наразі штраф до 2210 грн.), а в разі повторного порушення — і кримінальну. Тому легалізація об'єднання підприємців у певній організаційно-правовій формі є необхідною з юридичного погляду.

Класифікація об'єднань підприємців зі статусом юридичних осіб є значно складнішою справою.

Для деяких категорій громадських організацій (торгово-промислових палат, організацій роботодавців, фондових бірж, кредитних спілок, пенсійних фондів, міжнародних громадських організацій) реєстрація є обов'язковою відповідно до спеціальних законів. Згідно із законом про кооперацію обслуговуючі і сервісні кооперативи також є громадськими неприбутковими організаціями.

Якщо в статутах зареєстрованих громадських організацій передбачена реєстрація осередків (філій, відділень або представництв), то вони теж мають легалізуватися шляхом реєстрації.

Правові обмеження щодо зареєстрованих громадських організацій, які порушують конституційні і міжнародно-правові гарантії права підприємців на об'єднання, описано вище — в розділі 1.4. Наприклад, кількість засновників усеукраїнської громадської організації має становити кількадесят осіб, а в організаціях роботодавців — не менше однієї тисячі, що значно ускладнює й створення, й діяльність таких організацій. Двомісячний строк реєстрації та значні реєстраційні збори (до 500 доларів США) не стимулюють створення об'єднань з національним статусом. "Колективне членство" зовсім не означає, що громадська організація може об'єднувати підприємців "без будь-якого розрізнення" відповідно до Конвенції МОП № 87, тобто і фізичних, і юридичних осіб.

З огляду на статус платників податків об'єднання підприємців у формі громадських організацій можуть, як правило, одержати код ознаки неприбутковості 0011 (п. 7.11.5 закону про оподаткування прибутку підприємств).

Цю організаційно-правову форму асоціації підприємців вибирають рідко, адже її певні переваги щодо податкових пільг і невеликої суми реєстраційного збору зводяться нанівець через заборону участі в таких організаціях державних і комунальних підприємств (ст. 132 ГК, ст. 6 закону про благодійництво та благодійні організації), обмеження щодо видів діяльності і розпорядження майном. Після набуття чинності законом про податок із доходів фізичних осіб будь-які неприбуткові організації, а не лише благодійні, можуть подавати неоподатковану допомогу таким особам на здійснення наукових досліджень (наприклад маркетингових), навчання в закладах освіти чи професійну підготовку.

Вадами зазначених організаційно-правових форм (громадських і благодійних організацій) є те, що вони потребують подвійної реєстрації — за спеціальним законом та за загальним законом про державну реєстрацію, а також збереження територіального статусу, що вочевидь не відповідає рішенням Конституційного суду та міжнародним договорам України [23, c. 55-56].

Правові засади координації та об'єднання інтересів підприємств, у тому числі тимчасового, визначено в ст. 118—127 ГК. За винятком об'єднань державних і комунальних підприємств, холдингів та фінансово-промислових груп усі