Держава здійснює функції власника щодо державної власності, а також беручи участь у підприємствах, заснованих на поєднанні приватної і державної власності. Виступаючи в ролі менеджера економіки, держава широко використовує фінансову, монетарну політику і політику планування. Вона також впливає за допомогою моніторингу суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, вимог подання певних видів інформації, наприклад, фінансовими інститутами та іноземними інвесторами.

Відносини щодо державної підтримки малого підприємництва регулюються Господарським кодексом України, Законом України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Детально ці відносини регулюються Законом України «Про державну підтримку малого підприємництва», що визначає правові основи державної підтримки суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності з метою якнайшвидшого виходу з економічної кризи і створення умов для поширення впровадження ринкових реформ в Україні.

Чинність Закону поширюється на суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності, у тому числі тих, хто здійснює діяльність в галузі сільського господарства. Чинність Закону не поширюється на довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні і небанківські фінансові установи, суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють діяльність у сфері ігорного бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка внесків, що належить юридичним особам — засновникам і учасникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25 відсотків.

Згідно зі ст. 1 цього Закону суб'єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 чоловік і обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.

Метою державної підтримки малого підприємництва є: 1) створення умов для позитивних структурних змін в економіці України; 2) сприяння формуванню і розвиткові малого підприємництва, становлення малого підприємництва як ведучої сили в подоланні негативних процесів в економіці і забезпечення стійкого позитивного розвитку суспільства; 3) підтримка вітчизняних виробників; 4) формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіття; створення нових робочих місць. Основні напрями державної підтримки малого підприємництва визначені в ст. 5 Закону: 1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва; 2) установлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва; 3) введення спрощеної системи оподатковування, бухгалтерського обліку і звітності; 4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва; 5) залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних і регіональних потреб.

З метою забезпечення гарантованого ринку збуту для суб'єктів малого підприємництва, розширення виробничих потужностей передбачаються наступні форми підтримки малого підприємництва:

забезпечення участі суб'єктів малого підприємництва в державній і регіональній соціально-економічній, інвестиційній, екологічній та інших програмах;

залучення суб'єктів малого підприємництва до формування, розміщення і виконання на договірній основі державних і регіональних замовлень на виконання робіт, надання послуг для задоволення державних І регіональних потреб.

Участь суб'єктів малого підприємництва в державних і регіональних програмах, залучення їх до виконання державних і регіональних замовлень здійснюються на конкурсній основі [5].

5. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДЕРЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМЦІВ

5.1. Спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб‘єктів підприємницької діяльності

В умовах здійснення економічної реформи перехід до ринку система прямого адміністративного управління зазнала глибоких змін. Здійснена заміна планування і прямого контролю побічним, який спирається головним чином на економічні і правові важелі. У органів державного управління з’явилися в основному нові методи управління через податки, сертифікацію товарів (робіт, послуг), цінову політику, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, недопущення монопольного становища на ринку окремих підприємців, недобросовісної конкуренції про що наводилося нижче в дипломній роботі і тощо.

Підприємці у свою чергу зацікавлені в чітких, визначенних взаємовідносинах з органами управління, тому на перший погляд повинна зростати роль правового регулювання контрольних функцій.

Але правове регулювання підприємницької діяльності органами управління повинно здійснюватися в межах їх компетенції з додержанням порядку встановленого законодавством. Мається на увазі також і прийняття відповідним органом владних актів, форма, порядок і строки їх направлення, які чітко визначені в законодавстві. Окрім того при регулювання підприємницької діяльності в діях органів управління повинен бути присутній принцип достатності і здорового глузду, хоча в діючому законодавстві він прямо не закріплений.

Але, як свідчить практика в діях державних органів мають місце чисельні випадки втручання у підприємницьку діяльність, створення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва [12, c. 235].

Тому з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємницької діяльності, запровадження нових підходів до державного регулювання підприємства з урахуванням його значення для економічного зростання України 7 лютого 1998 р. набрав чинності указ Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”, який був прийнятий 3 лютого 1998 р.

Згідно цього указу визнано за необхідне здійснити заходи щодо усунення обмежень, які сприяють розвитку підприємницької діяльності, а також визначено поняття дерегулювання, як сукупності, заходів спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод в розвитку підприємницької діяльності. Тому дерегулювання можна вважати не тільки одним із пріоритетних напрямів реформування державного управління, але і одним з правових заходів здійснення захисту підприємців