В залежності від рівня усвідомленості правомірна поведінка може бути свідома, підсвідома, напівсвідома і несвідома.

2.4. За суб’єктами

По суб'єктам правомірна поведінка може бути поведінкою особи, громадянина, держави в цілому і окремих державних органів, посадових осіб, підприємств і організацій, громадських організацій і політичних партій, соціальних груп і спільностей.

Поведінка особи – це поведінка людини як суб’єкта, що має притаманні лише їй конкретні індивідуальні ознаки: рівень інтелекту, моральні та інші якості, сформовані в ході її суспільного життя, і яка усвідомлює себе членом спільності собі подібних, і відповідним чином корегує свою поведінку, щодо правил, вироблених цією спільністю.

Поведінка громадянина – це поведінка людини, яка перебуває у сталих, тобто необмежених у просторі і часі, зв’язках з конкретною державою, які знаходять своє юридичне втілення в наявності у неї відповідного громадянства. Саме громадянство обумовлює поширення на особу всіх конституційних прав і обов’язків і змушує державу забезпечувати реалізацію і захист прав та інтересів таких осіб як на своїй території, так і за її межами.

Залежно від дієздатності особи може бути поведінкою повністю дієздатних, частково дієздатних, обмежено дієздатних і недієздатних осіб.

Поведінка повністю дієздатних осіб – це поведінка фізичних осіб, які згідно законодавства здатні своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Поведінка обмежено дієздатної особи обмежена судом, якщо ця особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Поведінка недієздатної особи, це поведінка фізичної особи, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а тому визнана судом як недієздатна.

2.5. За сферою суспільних відносин

За сферою суспільних відносин або по змісту –кримінально-правова, кримінально-процесуальна, трудова, цивільно-правова, екологічна і т.п.

Конституційно-правова поведінка – це більш висока міра відповідної поведінки, що грунтується на зацікавленому , творчому виконанні вимог Конституції, положення якої, які відомо, мають характер прямої дії і верховенство на всій території України.

В рамках поведінки, передбаченої кримінально-правовими нормами, розглядається „кримінально-правова поведінка”. При вирішенні питань, пов’язаних з порушенням, розкриттям, розслідуванням, судовим розглядом та вирішенням кримінальних справ, виділяють „кримінально-процесуальну активність” як різновид правомірної поведінки у сфері кримінально-процесуального права. У сфері трудових правовідносин предметом спеціального вивчення є „правомірна трудова поведінка” як юридично значуща частина діяльності трудових колективів і особи, що не суперечить вимогам права та втілюється в різних формах виконання норм трудового права. Цивільно-правова поведінка передбачає діяльність дієздатних та обмежено дієздатних осіб, спрямовану на виконання норм цивільного законодавства, умов договорів та інших цивільно-правових правочинів. Екологічна правомірна поведінка характеризує дотримання суб’ктами екологічного права екологічних нормативів, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища з метою раціонального його використання та збереження [5, c. 491].

В залежності від галузей права правомірна поведінка може мати характер цивільно-правових відносин, конституційних, фінансових, адміністративних тощо.

За закріпленням у законодавстві

Залежно від зафіксованості в законодавстві правомірна поведінка буває врегульована законом, не врегульована законом і іншими нормативно-правовими актами.

За ставленням держави до правомірної поведінки

Залежно від ставлення держави до правомірної поведінки розрізняють схвалювальну, стимулюючу (заохочуючу) і допустиму.

За формою зовнішнього прояву – фізична (діяльнісна) поведінка, вербальна (словесна) поведінка, письмова або документована.

В залежності від мети і цілей — ціленаправлена і ситуаційна.

3. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВОВИХ НОРМ, ЇЇ ВИДИ ТА МЕТА

Сутність права, його соціальне призначення полягають у тому, що воно відіграє в суспільстві роль особливого регулятора відносин між людьми та їх об'єднаннями. Це призначення права буде втілюватись у повсякденну соціальну практику лише тоді, коли приписи норм права (заборони, дозволи, зобов'язання, заохочення) втілюватимуться у поведінку відповідних суб'єктів, або, інакше кажучи, коли поведінка суб'єктів здійснюватиметься за правилами, що їх встановлюють норми права.

Втілення положень правових норм у фактичній поведінці (діяльності) суб'єктів права називається реалізацією норм права.

Слід, однак, мати на увазі, що іноді «реалізація норм права» може застосовуватись не лише щодо процесу втілення приписів норм права у поведінку суб'єктів, а й означати його результат. У такому контексті реалізація норм права означає повну відповідність поведінки певних суб'єктів вимогам норм права, тобто те, що в їх поведінці здійснилась реалізація тих або інших правових приписів. Але у більшості випадків в теорії і на практиці реалізація норм права розуміється як різноманітний процес практичного здійснення правових вимог у діяльності тих чи інших суб'єктів. Саме через реалізацію норм права досягається результат, зміст якого був закладений законодавцем при виданні норми права. Тому своєчасна й точна реалізація правових норм - це найважливіша передумова додержання та зміцнення правопорядку.

Реалізацію норм права як особливий процес можна розглядати з об'єктивної та суб'єктивної сторони.

Об'єктивна сторона реалізації норм права являє собою виконання правомірних діянь (дії або бездіяльності) за умов, передбачених нормами права. Отже, з об'єктивної сторони реалізація норм права завжди здійснюється правомірною поведінкою відповідних суб'єктів.

Суб'єктивна сторона реалізації норм права виявляє ставлення суб'єкта до правових вимог і стан його волі у момент здійснення дій, що вимагаються правом. Адже при зникненні бажання щодо забезпечення відповідності своєї поведінки до правових вимог припиняється процес реалізації права